Менеджерка з комунікацій Кримськотатарського Ресурсного Центру Валентина Манжула підкреслила, що українська держава має системно боротися за молодь із тимчасово окупованих територій та створювати для неї реальні можливості здобути якісну освіту в Україні. Вона підкреслила, що молоді люди на ТОТ стикаються з пропагандою, мілітаризацією освіти, обмеженням свобод і браком перспектив, тоді як українська освіта відкриває значно ширші можливості для розвитку, міжнародної співпраці та професійної реалізації. Саме тому, за її словами, держава й молодь мають діяти в тандемі, адже це є інвестицією в майбутнє України.
Понад 12 років триває окупація українського Криму, і за цей час виросло ціле покоління молодих людей, яке фактично було і є позбавлене права на повноцінну та незалежну освіту. За ці роки освітній простір Криму поступово перетворився не на середовище розвитку, а на інструмент системного контролю, пропаганди та підготовки лояльних до російської держави громадян. Особливо помітно це стало після початку повномасштабного вторгнення росії, коли процес мілітаризації освіти значно пришвидшився.
Як молода людина і студентка Національного університету: «Києво-Могилянська академія», я чітко бачу різницю між тим, які можливості має молодь в Україні, і тим, у яких умовах змушені жити та навчатися молоді люди в окупованому Криму. Сьогодні система освіти на півострові дедалі більше ізолюється від світового академічного середовища. Такі заклади, як Кримський федеральний університет імені В. І. Вернадського та інші навчальні установи півострова, вже давно втратили можливість повноцінної міжнародної співпраці, академічної мобільності та незалежного розвитку. Через санкції, політику ізоляції та російський контроль студенти там практично не мають доступу до міжнародних програм обміну, сучасних академічних платформ чи вільного студентського середовища.
Водночас у цих закладах спостерігається кадровий дефіцит: значна частина українських викладачів виїжджає через проукраїнські погляди, наприклад. Натомість запрошуються викладачі з регіонів росії, яким можуть надаватися певні «привілеї», тобто додаткові соціальні переваги, зокрема пропонують житло на півострові. Також студенти з росії отримують спрощені можливості вступу та часто використовують кримські виші як тимчасовий етап навчання, після чого переводяться до університетів на території рф.
Окремою проблемою залишається і якість освіти на окупованому півострові. За роки окупації вона суттєво знизилася, як і рівень самих дипломів. Через міжнародну ізоляцію та невизнання окупації кримські університети дедалі більше втрачають зв’язок із глобальним академічним середовищем. Попри це, росія активно стимулює переїзд студентів та викладачів із власних регіонів до тимчасово окупованого Криму, намагаючись штучно інтегрувати півострів у свій освітній простір та створити ілюзію «нормального студентського життя».
Натомість в Україні молодь має принципово інші можливості. Українські студенти можуть брати участь у міжнародних стажуваннях, навчатися за обміном у європейських університетах, реалізовувати власні ініціативи, створювати молодіжні організації, брати участь у форумах, конференціях та інших проєктах. Освіта тут формує критичне мислення, самостійність та активну громадянську позицію, а не сліпу лояльність до державної ідеології російських катів.
Не менш важливою є і цінність самого диплома та перспектив, які він відкриває. Як студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія», я розумію, що мій диплом відкриває переді мною можливості для міжнародного навчання, стажувань та професійного розвитку. Українські дипломи визнаються за кордоном та дозволяють молоді бути частиною всесвітнього професійного середовища. Натомість молодь в окупованому Криму часто не має таких перспектив. Багато кримських випускників зустрічаються з тим, що їхні дипломи не мають визнання, а сама освіта дедалі більше ізолює їх від сучасного світу, а ті, хто виїжджає, зіштовхуються з величезними проблемами.
Особливо важливо розуміти, що в Криму молодь фактично живе в умовах постійного страху. Будь-яка проукраїнська позиція може стати причиною переслідувань, тиску або проблем для самої людини та її родини. Молоді люди не можуть вільно висловлювати свої погляди, брати участь у незалежних ініціативах чи відкрито говорити про підтримку України.
Студенти перебувають під постійним контролем, а будь-яка проукраїнська позиція може призвести до погроз, перевірок або проблем із навчанням. Молоді люди змушені постійно самоцензуруватися, боячись сказати навіть одне необережне слово. У таких умовах неможливо говорити ані про свободу слова, ані про формування незалежного мислення.
І це є принциповою відмінністю між демократичною Україною та окупованими росією територіями. На підконтрольних територіях молодь має право голосу та право впливати на державні процеси. Ми бачили це під час Революції Гідності, коли саме студенти одними з перших виходили на Майдан, зокрема студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія». Ми бачимо це і сьогодні, коли молоді люди активно реагують на суспільно важливі рішення, виходять на акції, відстоюють свої права та впливають на формування державної політики. У демократичній країні молодь може бути почутою. В умовах окупації — ніколи! Але коли людина починає протестувати, це часто закінчується арештом і незаконним вироком, як у випадках Богдана Зізи, Хатідже Буюкчан, Асана Ахтемова, Азіза Ахтемова та інших.
Особливо тривожною є ситуація на тимчасово окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей. Там цей процес відбувається фактично вдвічі швидше, ніж це було в Криму в перші роки окупації. росія намагається максимально швидко мілітаризувати молодь, насичуючи освітній простір пропагандою. Йдеться про численні заходи за участі так званих «героїв сво», представників окупаційної влади та ветеранів, які просувають ідеї війни як норми. Через університети та позауніверситетські активності формується викривлене уявлення про реальність, де служба та війна подаються як єдиний можливий шлях.
Зміни торкаються і безпосередньо навчального процесу. Як менеджерка з комунікацій Кримськотатарського Ресурсного Центру, яка системно займається моніторингом та документуванням випадків переслідування молоді на ТОТ України, підкреслюю, що в освітню програму вводяться предмети, пов’язані з мілітарною підготовкою, які займають навчальний час, за рахунок інших гуманітарних дисциплін та іноземних мов.
Окрім цього, російська федерація намагається контролювати навіть і цифрове середовище молоді. Активно нав’язується додаток ”MAX”, який фактично стає інструментом стеження і контролю. Молоді люди обмежуються у виборі соціальних мереж та каналів комунікації, їм прямо вказують, де можна спілкуватися і навчатися, а де ні. Це говорить про відсутність навіть базової свободи вибору у повсякденному житті.
Питання мобілізації також безпосередньо впливає на освіту. В Україні мобілізаційний вік починається з 25 років, що дає можливість молоді здобути освіту, сформувати професійні навички та визначитися зі своїм майбутнім. У росії ж призов відбувається з 18 років, і це фактично позбавляє молодь можливості навчання. До прикладу, студентів медичних коледжів у Криму змушують підписувати контракти зі збройними силами рф. Тож багато хто не встигає завершити навіть перші курси, опиняючись у системі, до якої їх роками готували через пропаганду та мілітаризовану освіту.
На цьому тлі можливості, які має молодь в Україні, виглядають принципово інакше. Як студентка Факультету соціальних наук та соціальних технологій я щодня бачу, наскільки освіта тут відкриває горизонти. Це не лише навчання, а й доступ до стажувань, співпраці з різними інституціями, участі в міжнародних програмах обміну, форумах і освітніх ініціативах. При бажанні молодь може навчатися за кордоном, поєднувати різні формати освіти, розвиватися у вільному середовищі, де заохочується критичне мислення та ініціативність.
В Україні, на базі деяких ЗВО також розвиваються нові напрямки освіти, зокрема кримськотатарські студії, які є важливим елементом збереження культури, мови та ідентичності корінного кримськотатарського народу. Це демонструє як українському суспільству, так і міжнародній спільноті, що Україна є багатонаціональною державою, яка підтримує свої корінні народи та цінує культурне різноманіття. Такий підхід формує позитивний імідж країни за кордоном та показує, що освіта в Україні — це не лише про знання, а й про цінності та відповідальність за майбутнє.
Попри те, що багато чиновників легко вигукують «Крим — це Україна!», для багатьох молодих людей із окупованого півострова вступ до українських університетів сьогодні залишається надзвичайно складним. Вони стикаються з такими проблемами, як: наявність документів українського зразка (єдинний наявний український документ — це свідоцтво про народження), виїзд, адаптація та нерозуміння самої процедури вступу. Часто молоді люди змушені проходити складний шлях лише для того, щоб отримати право на українські документи, а вже потім і українську освіту.
Підкреслюю, що сьогодні вже недостатньо просто говорити, що Крим — це Україна. Потрібно системно розробляти інструменти, які дозволять молоді з окупованого півострова реально отримувати доступ до української освіти, можливостей та підтримки. Йдеться не лише про фінансову допомогу, а й про спрощені процедури вступу, допомогу з отриманням документів, безкоштовні гуртожитки, більше адаптаційних програм та психологічної підтримки.
Майбутнє України безпосередньо залежить від молоді, а ефективно розбудовувати державу можуть лише ті, хто має якісну освіту та сформовані цінності. Саме тому наша держава має боротися не тільки за молодь на ТОТ України і забезпечувати їх всіма можливостями для здобуття якісної освіти. Це боротьба за людей, які завтра будуть відновлювати країну, формувати її політику, економіку та культуру.
Лише постійна увага до цього питання може сприяти його вирішенню. Держава має діяти в тісній співпраці з українською молоддю.