Кримськотатарський Ресурсний Центр
+38 (067) 343 74 54   +38 (044) 489 61 25

Про кримських татар

ІСТОРІЯ

Кримські татари – це корінні жителі Криму; східноєвропейський тюркський народ, який історично сформувався у Криму.

ЕТНОГЕНЕЗ

Етнічна історія кримськотатарського народу протягом тисячоліть формувалася у Криму. Під впливом багатьох факторів склалися особливості антропологічного типу, расової приналежності, мови, характеру, традицій, релігії та побуту корінного народу. То справді був складний процес. У ньому взяли участь багато народів і племінних союзів, що в різний час населяли Північне Причорномор'я та Кримський півострів. Таври, кіммерійці, скіфи, сармати, алани, елліни, готи, гуни, хозари, печеніги, кипчаки, італійці, ординці та багато інших були прямими предками сучасних кримських татар. Не можна сказати, що хтось більше, а хтось менш вплинув на кримців, всі вони внесли свій вагомий генетичний внесок і заклали фундамент майбутньої нації, яка вже у XV столітті створить свою незалежну державу.

Незважаючи на монолітність кримськотатарської нації, сьогодні вона розділена на три основні субетнічні групи: гірські та передгірні – орта йолак, степові – ногаї та південнобережні – яли бойлю. Між собою представники цих трьох груп відрізняються типажами, особливостями діалекту, деякими рисами у звичаях. Важливий фактор грав ареал проживання кожної із трьох субетнічних груп.

ГІРКИ – ОРТА ЙОЛАК

Гірські та передгірні кримські татари називають себе орта йолак, що буквально означає «середня смуга» Кримського півострова. А це території Головної та Внутрішньої гряд Кримських гір та прилеглі передгірні райони, тобто перехідна зона від Степового до Гірського Криму. Традиційно вони були розселені в районі Севастополя, Бахчисараю, Сімферополя, Карасубазара, Старого Криму, Феодосії. Незважаючи на складний етногенетичний процес цього регіону, можна сказати напевно: у ньому взяли участь таври, скіфи, сармати, алани, готи, елліни, булгари, хозари, печеніги, кипчаки та локально черкеси. Проте наведені дані певною мірою є узагальненням, оскільки населення майже кожного села Гірського, Передгірного Криму до депортації мало свої особливості, у яких вгадувалося вплив того чи іншого народу. Вважається, що у формуванні субетносу жителів орта йолак важливу роль грали готи, елліни та кипчаки. Від кипчаків була успадкована мову, від еллінів і готів – матеріальна культура та антропологічні риси. Готський вплив здебільшого виявився у населення західної частини Гірського Криму – це Бахчисарайський район.

НОГАЇ – ЖИТЕЛІ СТЕПІВ

Степові кримські татари відносяться до субетнічної групи ногаї. Їхній ареал проживання – Чоль Тараф (буквально «степова сторона»). Вона включає степову, рівнинну частину Криму та Керченський півострів. Вважається, що основну участь в етногенезі жителів Чоль Тарафа взяли кипчаки та ординці. Це відбилося на діалекті регіону, на матеріальній культурі та генотипі ногайців, які мають європеоїдні риси з елементами (до 10%) монголоїдності. Діалект ногаїв належить до кипчацької групи тюркських мов і ділиться на три основні говірки: тарханкутсько-кезлевський (західний), перекопсько-джанкойський (північний) та керченський (східний).

ЯЛИ БОЙЛЮ – ЖИТЕЛІ ПІВДЕННОГО БЕРЕГА

Південнобережні кримські татари відносяться до умовної субетнічної групи, що має самоназву яли бойлю – буквально «південнобережні» або «прибережні». Відповідно, і проживають представники яли бойлю вздовж кримського узбережжя – від Фароса на заході аж до Феодосії на сході. Згідно з твердженнями етнографів, цей субетнос склався трохи пізніше орта йолак і ногаїв і вважається наймолодшим. Представники субетносу яли бойлю займають південні схили і нагірне плато Головної гряди Кримських гір. Частково залишили тут свій слід та сульджуки. Усі вони взяли участь у формуванні етногенезу південнобережних кримців. Діалект яли бойлю відноситься до кипчацької групи тюркських мов, проте тут переважає огузо-сельджукська підгрупа, яка в свою чергу ділиться на три основні говірки – балаклавську, ялтинську та судакську. Що стосується останнього, то низка дослідників вважають, що судакська говірка формально відноситься до південнобережного діалекту і відрізняються від нього не тільки фонетично, а й лексично. У расовому відношенні антропологічний тип кримців Південного берега є європеоїдним, ознаки монголоїдності відсутні.

КРИМСЬКЕ ХАНСТВО

Кримське ханство було багатонаціональним, багатоконфесійним та у сучасному понятті толерантною державою. Тут жили: кримські татари, караїми, кримчаки, уруми (нащадки еллінів), нащадки готів, вірмени, кримські ченгени (або урманчелі). Усі вони – піддані кримського хана, жили у мирі та злагоді, відповідно до закону та совісті. Завдяки мудрій політиці кримських правителів було створено унікальну систему рівноваги, синтезу та терпимості, що й сприяло виникненню самобутнього кримського суспільства. Релігійна та етнічна політика Кримського ханства базувалася на засадах ісламу.

У Кримському ханстві, у сучасному понятті, немає концепції нації. Головну роль грала релігія, вона визначала організацію суспільства. Іншими словами, існувала система «мілет», або «релігійна нація». Іудеї, християни та представники деяких інших конфесій, включених до списку заступників, входили в той чи інший «мілет» – автономну релігійну громаду в державі ісламу. «Людям Письма», тобто Тори та Біблії, було гарантовано повну недоторканність їхнього майна, свободу торгової, ремісничої та підприємницької діяльності будь-якого масштабу.

Правлячою династією в Криму був рід Гераїв (Гіреїв), засновником якого був перший хан Хаджі I Герай.

Епоха Кримського Ханства - це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї епохи - Ашик Умер. Серед інших поетів відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Герай Бора. Головний з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися, — ханський палац у Бахчисараї (столиці середньовічного Криму).

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

Кримське Ханство у XVIII столітті стало «розмінною монетою» у жорстокій геополітичній грі Туреччини та Росії, а наприкінці століття потрапило до зони російського тиску.

У 1783 в результаті перемоги Росії над Османською імперією Крим був спочатку окупований, а потім анексований Росією. Це ознаменувало початок епохи історії кримських татар, яку самі вони називають «Чорним століттям».

Політика підкорення Кримського ханства, фіналом якої було вторгнення російських військ до Криму, стала прямим порушенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору. Анексія Криму відбувалася з численними порушеннями прав та свобод місцевого населення. Фактично відбулося захоплення суверенної та незалежної держави кримських татар на чолі з Шагіном Гіраєм.

Катерининська анексія Криму обернулася для кримських татар катастрофою. Кримське ханство повністю втратило рештки незалежності. Традиціям кримських татар, їх культурного та духовного життя, психології, господарства було завдано першого, колосального та нищівного удару.

Російські поміщики зганяли татар зі своїх земель, конфіскували території – зокрема землі, що були у розпорядженні мечетей. Більше того, росіяни перетворили вільних землеробів Криму на кріпаків. Це змусило сотні тисяч кримських татар тікати та шукати притулку в Османській імперії. Кримським татарам було оголошено, так би мовити, культурну війну: за наказом імперської влади зносилися мечеті та давні цвинтарі, розстрілювалися муедзини, з яких скликали мусульман на молитву.

Кримські татари стали меншістю у себе на Батьківщині. До Криму приїжджали російські та українські поселенці. Давня культура зазнавала утисків у результаті російської колоніальної політики. Але наприкінці дев'ятнадцятого століття виник реформаторський рух, на чолі якого стояла кримськотатарська інтелігенція. І насамперед – Ісмаїл Гаспіралі (Гаспринський): педагог, письменник та журналіст, видавав газету «Терджіман» («Перекладач»).

КРИМСКОТАТАРСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури, просвітителя Ісмаїла Гаспринського (1851-1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримського народу. Він закликав своїх співвітчизників не покидати Криму. На сторінках своєї газети «Терджиман» (перша кримськотатарська газета) він пояснював кримським татарам, що вони – нація, коріння якої у кримській землі, нація, історія якої сягає античності. Акцент робився у тому, що вони – світська нація, яка має право на Батьківщину.

Гаспринський в історії виступив як просвітитель всього Сходу, який закликав до його усамітнення для вирішення назрілих проблем, як демократ та політик. Він висунув гасло: «Ділде, іште, фікірда – бірлик» («Єдність у мові, справах і помислах»).

«ТЕРДЖИМАН»

Газета «Терджиман» видавалася в Бахчисараї (Крим) з 1883 по 1918 рік. Вона була загальнонаціональним друкованим органом російських мусульман, символом єдності російської Умми. У першій статті газети стверджувалося, що «Терджиман» («Перекладач») служитиме, по мірі сил, провідником тверезих, корисних відомостей із культурного життя в середовищі мусульман і назад, знайомити російське середовище з їхнім життям, поглядами та потребами». Газета була основним джерелом інформації.

Мова «Терджимана» була однією з головних причин успіху. Гаспринський, як відомо, був прихильником єдиної загальнотюркської літературної мови. Газета, що видається ним, була зрозуміла всім тюркам, і її міг вільно читати весь тюркський світ. Щодо цього «Терджиман» був унікальною газетою, оскільки преса, що видавалася після нього, друкувалася на місцевих мовах і через це не могла мати такого загальнотюркського значення.

Підписка на «Терджиман» була не дорогою. Гаспринський також приваблював читачів, щороку безоплатно посилаючи передплатникам книжки, що видавалися в його бахчисарайській друкарні.

Крім того, «Терджиман» вирізнявся якістю. Професор Ісмаїл Керімов, який багато років досліджував газету в бібліотеках Москви та Петербурга, вказує на високу якість фотографій, що публікувалися на її сторінках, та шрифтів, за допомогою яких набирався текст.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

Дуже тяжкі наслідки для кримських татар мала Громадянська війна у Росії. У 1917 році після Лютневої революції був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, який проголосив курс на створення незалежної багатонаціональної Кримської народної республіки. Номан Челебіджихан, кримськотатарський політик та громадський діяч, входить до комісії з розробки проекту Конституції Кримської Народної Республіки. Курултай затверджує представлений комісією проект Конституції та проголошує створення КНР, а Номана Челебіджіхана обирають головою Директорії (національного уряду) та паралельно – міністром юстиції. У представленому на сторінках газет «Millet» та «Голос татар» програмному повідомленні створеного уряду було сказано:

«Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя та нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, а й захищати всіх земляків, мешканців півострова від узурпації, анархії та заколоту, захищати їхнє життя та честь, і вважає це своїм священним обов'язком».

Номан Челебіджихан виступав за рівноправність усіх народів, що живуть у Криму.

«Наше завдання, – говорив він, – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу необхідні рівні права та умови, бо нам йти рука об руку».

Однак Жовтнева революція в Росії та прихід більшовиків до влади, які не визнавали кримськотатарський уряд, поставили під загрозу існування молодої Кримської Народної Республіки. 26 січня 1918 року більшовицькі збройні загони із Севастополя перейшли до активних військових дій. Кримськотатарський уряд був повалений, а контроль над Кримом тимчасово перейшов до більшовиків. Голова кримськотатарського уряду Номан Челебіджихан був заарештований більшовиками і 27 днів утримувався у Севастопольській в'язниці. 23 лютого 1918 року Челебіджихан був розстріляний, його тіло кинули у Чорне море.

Інтереси кримських татар під час війни не турбували ні «білих», ні «червоних». Внаслідок голодомору 1921-1923 років загинуло близько 15% кримчан.

РАДЯНСЬКА ВЛАДА

У 1921 році була створена Кримська АРСР у складі РРФСР. Державними мовами в ній були російська та кримськотатарська, вище керівництво складалося в основному з кримських татар. Але за коротким підйомом національного життя після створення республіки (відкриття національних шкіл, театру, випуск газет) пішли сталінські репресії 1937 року. Репресована була більша частина кримськотатарської інтелігенції, у тому числі відомий державний діяч Велі Ібраїмов та вчений Бекір Чобанзаде. За даними перепису 1939 року у Криму налічувалося 218179 кримських татар, тобто 19,4 % від населення півострова.

ДЕПОРТАЦІЯ

18 травня 1944 року рішенням керівництва СРСР кримськотатарський народ був підданий насильницькій та тотальній депортації з історичної Батьківщини – Криму та висланий у віддалені райони Радянського Союзу – Центральну Азію, Сибір та Урал. На момент депортації 1944 року основна частина дорослих чоловіків – кримських татар продовжувала перебувати у лавах радянської армії та боротися з фашистами. Для виправдання свого злочину керівництво радянської держави висунуло щодо корінного населення Криму жахливе за своєю абсурдністю звинувачення у співпраці з окупаційним режимом нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Усього за офіційними даними внаслідок депортації з Криму у травні 1944 року було вивезено 193 865 кримських татар. Однак при цьому не враховувалися деякі категорії кримських татар, які згодом додали до основного контингенту депортованого народу. Нелюдські умови комендантського режиму, що тривав з 1944 по 1956 роки – голод, епідемії, репресії та позбавлення у місцях спецпоселень – стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти. Намагаючись приховати свої злочини, радянська держава старанно ховала факти демографічних втрат кримських татар внаслідок депортації та режиму спецпоселень. Згідно з даними Національного руху кримських татар, який силами його активістів провів у середині 1960-х років перепис кримськотатарського населення, всього з Криму було виселено 238 500 осіб, а кількість загиблих у перші роки висилки становила 110 200 осіб або 46,2% від усіх висланих.

Понад 50 років етнонім «кримські татари» було вилучено з наукового та правового використання. Радянська влада перейменувала всі топоніми Криму, які вказували на їхній взаємозв'язок із кримськими татарами, запровадила заборону на вивчення кримськотатарської мови, розвиток культурних та національних традицій, заборону на повернення до Криму, що призвело до катастрофічних наслідків для майбутнього народу. У Криму, після депортації 1944 року, було знесено майже всі мусульманські цвинтарі та мечеті. Насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до кінця 1980-х років. Тільки через неймовірні труднощі та перешкоди частина кримськотатарського народу змогла повернутися до Криму.

У 1989 році Верховна Рада СРСР визнала депортацію незаконною та злочинною. 10 грудня 2005 року Національний Парламент кримськотатарського народу (Курултай) ухвалив постанову «Про визнання актом геноциду депортації кримськотатарського народу 18 травня 1944 року, десятиліть насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання та пов'язаних з цими злочинів».

Після спроби анексії Криму Росією у березні 2014 року Верховна Рада України 12 листопада 2015 року ухвалила постанову «Про визнання геноциду кримськотатарського народу», згідно з якою Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу встановлено 18 травня. Пам'ять про жертв депортації та геноциду кримські татари зберігають із покоління в покоління. Геноцид кримськотатарського народу має бути офіційно визнаний світом як злочин проти людяності, щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому. Саме над цим протягом останніх років працює Кримськотатарський Ресурсний Центр і результатом такої роботи є визнання депортації кримськотатарського народу  1944 року геноцидом Латвійським та Литовським Сеймами в 2019 році.

ПОВЕРНЕННЯ

У другій половині 50-х років минулого століття у місцях висилки зароджується національний рух за відновлення прав кримськотатарського народу. Починаючи з 1967 року по лінії організованого переселення до Криму, стали повертатися перші сім'ї кримських татар. Цей процес йшов повільно та мав непослідовний характер. З 1967 по 1977 рік до Криму переселилися лише 577 кримськотатарських сімей. Між переписами населення 1979 та 1989 років чисельність кримськотатарського населення в Криму збільшилася на 33 тисячі осіб та досягла 38,4 тисячі. Протягом 1989 року повернулося ще близько 30 000 чоловік, у 1990 році - понад 40 000, так що до кінця 1990 року в Криму вже було понад 100 000 кримських татар. Пік репатріації припав на 1990-91 роки, коли в Крим фактично перемістилося ядро ​​кримськотатарської етнічної спільноти, що існує в СРСР. На червень 1991 року в Криму вже проживало 130 000 кримських татар, а на кінець 1991 року – понад 150 000. Варто зазначити, що автоматично громадянами України у зв'язку з набуттям чинності 13 листопада 1991 року Закону України «Про громадянство України» стали 73 981 кримських татар, уже прописаних на той час у Криму.

У 1989 році рішенням сесії Верховної Ради СРСР була створена спецкомісія з проблем кримськотатарського народу. У листопаді 1989 року було прийнято Декларацію «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильницького переселення, та забезпечення їх прав» та постанову Верховної Ради СРСР «з проблем радянських німців та кримських татар». У липні 1990 року Рада міністрів СРСР ухвалила постанову «Про першочергові заходи щодо вирішення питань, пов'язаних із поверненням кримських татар до Кримської області». З цього часу розпочалося масове повернення татар до Криму.

«Але в Криму на них ніхто не чекав. У багатьох містах стояли наметові містечка, пікети з гаслами, які вимагали визнати їхнє право жити на Батьківщині. У Сімферополі перед будівлею уряду йшли безперервні мітинги. Під приводом, що Крим перенаселений, влада відмовляла у виділенні земельних ділянок татарам. А тим, кому вдавалося купити якесь житло, не давали дозволу на прописку. Правоохоронні органи постійно проводили каральні акції. Але татари виявляли надзвичайну стійкість. Після розгрому та побиття на місці старого пікету вже наступного дня виростав новий», – згадує Ріфхат Гусманович Якупов, член спілки журналістів Татарстану.

 

СУЧАСНА ІСТОРІЯ

У 1991 році був скликаний другий Курултай та створено систему національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років відбуваються вибори нового Курултаю (національного парламенту). Курултай формує виконавчий орган – Меджліс кримськотатарського народу. Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 року головою Меджлісу є Рефат Чубаров.

Кримські татари завжди виступали за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському руху у Криму. Незважаючи на це, у березні 2014 року Росія окупувала Крим. Неприйняття більшістю кримських татар приєднання Криму до Росії зумовило гострий конфлікт громади та її лідерів із новою кримською та московською владою. Починаючи з початку березня 2014 року кримські татари зазнають постійних репресій та дискримінації з боку так званої нової влади.