Третій апеляційний суд загальної юрисдикції залишив без змін вирок мешканці окупованої Ялти Людмилі Колесніковій, засудженій у 2024 році до 17 років колонії за обвинуваченням у «державній зраді» через «донати» на користь української армії. Апеляційну скаргу відхилив суддя Євген Салтиков. Про це повідомив окупаційний телеграм-канал «ЧП/Сімферополь».
Колеснікову було викрадено влітку 2024 року, після чого її протягом трьох місяців утримували в повній ізоляції. За її словами, жінку тримали в нелюдських умовах у СІЗО-2 Акмєсджіта (Сімферополя), позбавивши доступу до адвоката та можливості повідомити близьких. Спочатку російське слідство інкримінувало їй «конфіденційну співпрацю з іноземною державою», згодом перекваліфікувавши справу на статтю про «державну зраду».
За словами родичів, реальним приводом для переслідування стали публікації Колеснікової, у яких вона засуджувала війну проти України та воєнні злочини російських військових. Під час розгляду справи було порушено принцип публічності судового процесу, відхилялися суттєві клопотання захисту, а провадження вів суддя Сергій Погребняк, відомий участю в політично мотивованих справах та ігноруванням міжнародних стандартів прав людини.
Сама Людмила Колеснікова заявляла, що йдеться про переказ у розмірі 25 євро, здійснений через мобільний застосунок Revolut під час купівлі двох NFT (цифрові марки).
Нагадаємо, до окупації Криму Людмила Колеснікова працювала в українських правоохоронних органах. Після окупації Криму, вона певний час обіймала посаду в структурі російської поліції на півострові, згодом залишила службу та працювала юристкою в приватній компанії. Після початку повномасштабного вторгнення рф виїхала до Ірландії, однак у 2024 році повернулася до Ялти через важку хворобу матері. За наявною інформацією, в Україні щодо Людмили Колеснікової не розпочато кримінального провадження за співпрацю з окупаційними органами.
Кримськотатарський Ресурсний Центр зазначає, що Людмилу Колеснікову не можна відносити до категорії кримських політичних в’язнів, з огляду на її попередній досвід взаємодії з окупаційними структурами. Водночас цей випадок демонструє, що навіть така позиція не гарантує захисту від подальших репресій з боку російської влади.