Голова Правління Кримськотатарського Ресурсного Центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв проаналізував ймовірність та можливі наслідки зустрічі Дональда Трампа і володимира путіна на Алясці, розглянувши її геополітичний та символічний контекст, потенційні сценарії розвитку подій і ризики для України, США, росії та кримськотатарського народу.
Перш за все, експерт звернув увагу на місце зустрічі як символ. Адже, за його словами, Аляска — особливе місце у російсько-американській історії. Колись вона належала російській імперії і була продана США в 1867 році. Для частини російської політичної риторики Аляска згадується як «втрачена територія», а американців — як стратегічний форпост на Тихому океані й у Арктиці. Вибір Аляски як місця переговорів може бути сприйнятий як демонстративний жест, що наголошує на готовності сторін «зустрітися на кордоні інтересів».
По-друге, Ескендер Барієв зазначив важливість часу зустрічі, оскільки 15 серпня 2025 року припадає на середину першого року потенційного нового президентського терміну Трампа. Це час, коли адміністрація могла б активно формувати зовнішньополітичну повістку. З точки зору путіна, ранній контакт міг би стати можливістю вплинути на майбутню конфігурацію відносин, особливо на тлі війн, що продовжуються, і санкційного тиску.
Голова Правління КРЦ висловив декілька припущень, чому зустріч може відбутися:
– путін любить особисті переговори з лідерами, яких, на його думку, можна «розкрутити» на вигідні поступки. Трамп для нього – потенційно зручний співрозмовник (з досвіду попередніх зустрічей поки що було на користь путіна);
– символізм Аляски – це шанс для Кремля зіграти на історичних алюзіях та внутрішній пропаганді;
– якщо москва відчує, що США при Трампу готові до якихось угод (особливо за санкціями), зустріч буде дуже бажаною;
– бажання знову стати рукостислим, а це для путіна сьогодні найчутливіше;
– продемонструвати, що Україна – об’єкт, а не суб’єкт та всі питання можна вирішити без її участі.
Проте Ескендер Барієв вважає, що все ж існують ризики, чому путін може відмовитися в останній момент:
– якщо попередні сигнали з Вашингтона покажуть, що Трамп їде не домовлятися, а «пресувати» путіна публічно (що мало ймовірно, хоча є посилання від Трампа про те, що він нічого підписувати не збирається);
– якщо до того моменту на фронті або в економіці в росії почнеться криза, і зустріч ризикує стати для путіна демонстрацією слабкості (на цьому етапі путін намагатиметься дорого продати прорив окупантів у Добропіллі, та й демонструвати, що не боїться санкцій, оскільки розраховує на підтримку Китаю та Індії);
– якщо він вирішить, що загострення та демонстративна відмова принесуть більше політичного капіталу всередині країни (цей фактор він застосовує системно).
«Мій прогноз: поки ймовірність, що путін все ж таки приїде, вища, ніж що він відмовиться, при цьому він обов’язково буде тягнути час, демонструвати «свою велич» і тримати інтригу до останніх днів, щоб використати сам факт очікування зустрічі як інструмент тиску і на США, і на власну аудиторію», – вважає він.
Ескендер Барієв спрогнозував декілька сценаріїв розвитку подій:
Сценарій 1: Зустріч Трампа та путіна відбулася на Алясці
Кремль розіграє пропагандистську кампанію, що з ним рахуються, звуть на переговори, Америка йде йому на зустріч;
Трамп, у свою чергу, подасть це як свій особистий успіх, що він вміє домовлятися, на відміну від Байдена, і шукатиме будь-яких компромісів для призупинення вогню, щоб отримати Нобелівську премію Миру.
Можливі наслідки такої зустрічі:
Для України:
– ризик, що обговорюватиметься «Україна без України»;
– можливість, що Трамп спробує продавити «заморожування конфлікту» на умовах, що вигідні Кремлю, а не Україні;
– Посилення інформаційного тиску, що Захід втомився від війни.
Для США:
– зовнішньополітичний ефект «миротворця» може зіграти на популярність Трампа всередині країни;
– але союзники НАТО можуть побачити в цьому небезпечний сигнал, що США готові йти на компроміси з путіним.
Для росії:
– можливість торгуватися за санкціями та економічними обмеженнями;
– пропагандистська перемога, що путін знову на світовій арені, а з росією все зважають.
Сценарій 2: путін відмовляється в останній момент
– кремль подає це як «демонстрацію сили», що вони самі вирішать, коли, де і з ким зустрічатися;
– формальний привід може бути будь-яким — від «недружніх кроків США» до «зайнятості графіка», хоча нагадаю, що путін вже кілька разів ухилявся від зустрічі із Зеленським не важливо з Трампом чи ні.
Можливі наслідки зриву зустрічі:
Для України:
– додаткове вікно можливостей для продовження тиску на росію: відмова від переговорів сприймається як небажання шукати мир, що зміцнює підтримку України у західних столицях;
– медійний аргумент, що путін боїться прямої розмови.
Для США:
– Трамп може використати відмову путіну для жорсткої риторики, обґрунтовуючи необхідність посилення тиску (хоча Трамп цього не бажає, тому швидше за все з боку Уіткоффа були анонсовані обіцянки вигідні путіну, про які немає публічної інформації);
– для Трампа буде «удар по самолюбству», оскільки це буде виглядати, що він не зміг навіть зустрітися, отже, немає в нього впливу на путіна.
Для росії:
– втрата потенційних переговорних бонусів, але збереження образу «непохитного лідера»;
– можливе зростання напруги зі США, особливо за санкціями.
Для кримськотатарського народу:
Будь-які «угоди», в яких не згадується питання деокупації Криму та захисту прав корінних народів, будуть сприйняті як зрада інтересів окупованих територій. Для кримських татар критично важливо, щоб тему Криму не було принесено в жертву політичним «розмінам».
Крим – тест на чесність будь-яких переговорів із росією.
«Угода», в якій ігнорується Крим, легітимізує окупацію та етнічні чищення.
Висновки:
Якщо путін бачить, що може виторгувати конкретні поступки, він приїде, навіть якщо доведеться зобразити «важкий характер».
Якщо все зведеться до публічної «жорсткої зустрічі» без вигоди — він відмовиться, зробивши з цього медійне шоу.
Зустріч на Алясці може стати або початком нового формату американо-російських відносин, або яскравим прикладом геополітичної угоди, де долі цілих регіонів залежатимуть не від міжнародного права, а особистих домовленостей двох людей.
Однак ключове питання залишається незмінним: якою ціною може бути досягнутий «прорив» і хто опиниться серед тих, хто програв…..
