Інтерв’ю Кримськотатарського Ресурсного Центру з етнологинею, кандидаткою історичних наук, старшою науковою співробітницею Науково-дослідного інституту українознавства (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), викладачкою Інституту соціальної антропології Університету Базеля (Швейцарія) Оленою Соболєвою — авторкою книги «Кримськотатарська кухня», створеної у співпраці з видавництвом «Їжак».
Ми дізналися подробиці про книгу, її створення та зміст, поговорили про її роль у збереженні ідентичності кримськотатарського народу, нові дослідницькі проєкти пані Олени, а також про те, як кулінарна традиція може стати ключем до глибшого розуміння культури.
Як виникла ідея створити книгу саме про кримськотатарську кухню, і що стало поштовхом для того, щоб ця ідея перетворилася на реальний проєкт?
Тут є дві причини. По-перше, тому що я багато років як науковиця займалася кримськотатарською тематикою і записувала різні елементи традиційної культури — від ритуалів до господарювання. Насправді з цього матеріалу можна було би написати не одну книгу.
Це для мене було досить очевидно — писати саме книжку, адже це і є моя професія. Але ідея створити саме книгу про кримськотатарську кухню належить не мені, а авторці проєкту Олені Брайченко. Вона — керівниця видавництва «Їжак», ми давно товаришуємо ще з студентських часів. На той момент ми працювали разом, і якось вона сказала: «У мене є така ідея. Я знаю, що в тебе є багато цікавих матеріалів — давай оформимо це у вигляді книги».
Для мене це був новий досвід, бо я ніколи не писала книг, присвячених кулінарії. Тим паче — збірників рецептів. І тим більше — науково-популярних книг. Але, загалом, я дуже задоволена, бо це був цікавий виклик: поєднати наукові факти з науково-популярними текстами, з рецептами, візуальними матеріалами. Так, власне, і виникла ця книга.
Чим для вас є кримськотатарська кухня — особисто й професійно?
Насправді всі відкриття я зробила ще до цієї книги. Вона, швидше, стала підсумком багаторічної роботи. Більшість матеріалів, які я використала, були зібрані для інших проєктів, з іншим задумом.
Ця книга — наче мозаїка, де я намагалася поєднати розповіді респондентів, з якими зустрічалися, переплести з історичними фактами, з особистими сімейними історіями, з практиками приготування їжі, з історичним досвідом кримських татар — трагедією депортації, життям у вигнанні. І як усе це позначилося на повсякденній культурі — на харчових звичках, рецептах, побуті.
Мабуть, найбільшим викликом для мене було саме поєднати різні жанри. І зробити так, щоб книга була не лише для вузького кола фахівців, а щоб її могли читати представники самої кримськотатарської спільноти, щоб вона була корисною і кримським татарам, і українському суспільству загалом.
Для мене це було не просто відкриттям, але, скажімо, найбільшим «бенефітом». Відчуттям, що ти працюєш не лише як дослідниця, а як хтось, хто може долучити спільноту до ширшого суспільного діалогу.
Чи відчуваєте ви інтерес до цієї теми за межами України? Чи планується переклад книги іншими мовами, і чи ведуться перемовини з іноземними видавцями?
Так, ми зараз у процесі. Разом з видавцями працюємо над тим, щоб підготувати текст до перекладу кримськотатарською мовою. Це дуже важливо — адже мова сьогодні під загрозою зникнення, і вона потребує підтримки, цілеспрямованої мовної політики.
Для нас, для видавництва і для мене особисто, це символічний проєкт — перекласти цю книгу кримськотатарською.
Також є плани видати англомовну версію. Ймовірно, це буде вже трохи інший проєкт — можливо, з іншим фокусом або навіть іншим авторським складом. Але це все поки що в задумках. Хоча, безумовно, поширення знань про кримських татар — найбільшу корінну спільноту Європи — це дуже важлива частина культурної дипломатії.
Бо зараз більшість кримських татар живе в умовах окупації, у них немає можливості самостійно представляти свою культуру. Ми, як частина українського суспільства, маємо моральний обов’язок розповідати про них.
Тобто книга — це теж спосіб збереження ідентичності кримських татар?
Це один з аспектів. Але я би не сказала, що збереження ідентичності було основною метою. Це внутрішній процес самих кримських татар.
Натомість для нас, українського суспільства — це можливість глибше зрозуміти хто такі кримські татари. Бо, на жаль, ми маємо дуже обмежені знання про кримських татар: про їх походження, традиції, культуру. І це частина ширшого процесу — деколонізації української науки.
Це не лише про кримських татар — це і про те, щоби краще зрозуміти, хто є ми самі, як поліетнічне суспільство. Українське суспільство — це не тільки етнічні українці. Ми маємо в тому числі й кримських татар тюркомовний мусульманський корінний народУкраїни, караїмів, кримчаків та інші етнічні спільноти. Тому це, радше, робота не для кримських татар, а для всього українського суспільства.
Над чим ви працюєте зараз? Чи плануються нові проєкти в галузі кулінарної культури або продовження теми, розпочатої у книзі «Кримськотатарська кухня»?
Я постійно працюю над декількома проєктами з історії або культури кримських татар. Зараз я працюю над статтею — це дослідження про те, як умови насильства, в яких перебувають українські громадяни на окупованих територіях, впливають на те, як ми сприймаємо окупацію і досліджуємо суспільні процеси на тимчасово окупованих територіях.
Бо, насправді, після десяти років окупації ми дуже мало знаємо про повсякденне життя людей у Криму. Ми маємо окремі голоси, окремі повідомлення — але це фрагменти. І коли ти, як етнолог чи антрополог, не можеш бути всередині, не можеш спостерігати, бути поруч — це ставить під питання не тільки точність, але й саму можливість дослідження.
Це дуже важливо пояснювати закордонній аудиторії. Бо ми, антропологи, беремо всі матеріали перебуваючи в середині. Тобто як я збирала матеріали? Я подорожувала до Криму. Жила там з кримськотатарськими сімʼями, з якими спілкувалася , ходила на їх (ритуали), їла разом з ними за одним столом. Це давало мені можливість уявити це з обʼємно з середини. Хоч я не є представником корінного народу України, але це мені давало можливість якомога ближче наблизитися до суспільних процесів які там відбувалися.
Ви досліджували кримськотатарську кухню проживаючи безпосередньо в Криму до окупації чи також після неї? Можливо, у вас залишилися друзі, які вам досі розповідають про кримськотатарську кухню та інші аспекти життя кримських татар на півострові?
Так, я їздила туди багато років. Це був спочатку мій диплом. Це ще з студентських років. Я туди потрапила перше на третьому курсі. Це була експедиція кафедри етнології та краєзнавства Національного університету імені Тараса Шевченка. Була моя перша студентська практика. Власне, вона поклала початок моєму зацікавленню. Взагалі, моєї історії вивчення, так би мовити, кримськотатарської культури.
Так, я їздила туди кожен сезон, кожне літо, багато років до окупації. І там я написала магістерську, потім кандидатську, потім першу книгу. Моя перша книга, взагалі, присвячена весіллю кримських татар. Це суто науковий проєкт. Вона була написана на основі цих багаторічних досліджень.
Пізніше їздила до Криму з колегами з Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнологі імен М.Т. Рильського НАНУ. Мої колеги збирали інформацію про українців Криму, я про кримських татар, хтось про греків. Наразі всі ці матеріали зберігаються в архіві.
Тому для багатьох українських етнологів, археологів, польових біологів окупація – це був великий шок. Я досить довго оговтувалася, не знала, як мені вивчати, якщо я тепер не можу поїхати до Криму. Бо всі мої матеріали формувалися в тому середовищі.
Наостанок, яку пораду ви б дали нашим читачам: чому, на вашу думку, варто ознайомитися з книгою «Кримськотатарська кухня» і чому важливо звернути увагу на кримськотатарську гастрономічну культуру сьогодні?
По-перше, тому що кримськотатарська кухня – це є частина культурної спадщини українців.
І кухня, вона, як і українців, так і кримських татар, це, з одного боку, одна з найбільш консервативних частин культури. Тобто це те, що кожна сім’я з собою бере, де б вона не була. Кримські татари в депортації, чи українці зараз у вимушеній еміграції.
Вони завжди з собою в своїй родині відтворюють кухню в першу чергу. Вони можуть не грати весілля, не співати пісень, але те, що вони готують, споживається дуже консервативна, дуже наближено, близько до людей галузь культури, так би мовити.
З іншого боку, кухня дуже піддається також і впливам, і вона трансформується, тому що люди перебувають в абсолютно іншому середовищі. Вони мають абсолютно інший набір продуктів, вони мають адаптуватися, щоб, наприклад, вижити. Це теж дуже впливає на те, що люди споживають.
Також важливо пам’ятати, що їжа — це те, що належить усім. Я вважаю, що це дуже потужний інструмент, який розвиває емпатію: через їжу ми можемо краще зрозуміти інший народ. Адже це не щось, що потребує довгих пояснень — як, наприклад, релігійні особливості.
До того ж, це смачно. Для тих, хто практикує, хто це любить, це завжди смачно — і водночас унікально. Адже відтворити кримськотатарські страви не так просто: це кухня, яку десятиліттями готують у родинах, де жінки й чоловіки відточують майстерність роками. Це складно, але водночас неймовірно цікаво.
