Друзі, дуже часто ми зустрічаємо коментарі під нашими дописами про статус Криму у майбутньому у незалежній Україні. Багато хто говорить, що треба змінити сучасний статус АРК, хтось говорить про створення області, а хтось, що автономія дуже важлива.
Давайте розберемося!
Отже, що не так із сучасним статусом Автономної Республіки Крим та м. Севастополь?
Які існують види автономії та яка саме потрібна півострову?
Голова Правління Кримськотатарського Ресурсного Центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв підкреслює, що в унітарній державі дійсно не може бути адміністративно-територіальна автономія. Проте ми не можемо говорити і про Кримську область.
«Багато хто думає, що область стане запобіжником сепаратизму в Україні. Але ж Луганська та Донецька області не стали цими запобіжниками, а значить проблема зовсім в іншому …» – зазначає він.
Отже, давайте спершу розглянемо всі види автономії:
- Культурна автономія — це, коли представники одної етнічної групи, що компактно проживають в одному місці хочуть зберегти свою ідентичність, тобто культуру, мову, традиції, віру. Вони мають право на створення фольклорних ансамблів, вивчати рідну мову у місцевих школах, проводити національні свята, відкривати свої релігійні установи, об’єднуватися в етнічні громадські організації, зокрема національні меншини. Наприклад, угорці, німці, азербайджанці, які компактно проживають в Україні, можуть мати свої культурні клуби чи додатково вивчати свою мову в школах. Це стосується національних меншин і не пов’язане з конкретною територією.
- Адміністративно-територіальна автономія — це особлива форма організації територіального устрою держави, яка передбачає надання певним адміністративно-територіальним одиницям (регіонам, областям, округам) спеціального статусу з ширшими повноваженнями в управлінні власними справами. Ця автономія відрізняється від області тим, що має свій парламент, може мати окремі закони тощо. Адміністративно – територіальна автономія є частиною чи суб’єктом федеративних держав.
- Національно-персональна або персоніфікована автономія — це коли представники певної етнічної групи мешкають дисперсно, але сформували союзи у вигляді представницьких організації, і можуть заявляти про свої права. Де-юре такої автономії в Україні не було, але де-факто кримські татари мають персональну автономію, створивши вищий представницький орган — національний з’їзд Курултай та представницько-виконавчий орган – Меджліс кримськотатарського народу. Вони намагалися піднімати питання кримських татар не тільки на регіональному рівні, але і на національному та міжнародному.
Усі три вищеназвані автономії не відображають найголовнішого для корінних народів – це реалізація права на самовизначення.
Національно-територіальна автономія — це форма реалізації права на самовизначення корінних народів, коли є прив’язка до конкретної території, яка має адміністративний устрій та відношення до формування представницької влади певного регіону.
«Адміністративно-територіальна автономія не може існувати в унітарній державі, а національно-територіальна автономія може, оскільки на цій території є специфіка — корінні народи, що мають право на внутрішнє самовизначення, традиційне господарювання, культурну спадщину, соціокультурний розвиток, освіту рідною мовою тощо. Тому, коли хтось говорить про кримськотатарську автономію, не завжди зрозуміло, яка сама мається на увазі. Більш досвідчені люди можуть сприйняти, наприклад, таку схему «кримська область з культурною автономією», але чи відповідає це законним потребам корінних народів…», – зазначив Барієв.
Голова Правління КРЦ наголосив, що коли йдеться про самовизначення, то Автономна Республіка Крим має бути формою реалізації права на самовизначення кримськотатарського народу, інших корінних народів України та забезпечення прав інших мешканців різних національностей. Тому важливо використовувати коректну термінологію.
Ще важливим аспектом національно-територіальної автономії для України є забезпечення гарантій її суверенітету та територіальної цілісності.
Після деокупації Криму більша частина його населення залишиться з проросійськими поглядами і підтримуватиме ті політичні сили, які проводитимуть цю ідеологію, відповідно це впливатиме не лише на регіональну політику, а й на загальнонаціональну. Деякі українські експерти та політики, не розуміючи цього процесу і не маючи досвіду політичного життя Криму доокупаційного періоду, заявляють, що в Криму працюватимуть військові адміністрації та військово-цивільні адміністрації, які призначатимуться з Києва та не дадуть виявлятися проросійським силам.
А скільки часу зможуть працювати ВЦА: 1рік…5 чи 10 років?
Не більше 5 років, бо наші європейські партнери будуть говорити про представницькі права жителів Криму, тобто право обирати та бути обраними.
Отже, єдиним правовим інструментом для Криму зараз і є національно-територіальна автономія.
Національно-територіальна автономія якраз передбачає гарантоване представництво корінних народів як у представницькій, так і у виконавчій владі Криму.
Існує дві моделі представництва:
- Однопалатний парламент Криму, у якому є квота у 33% для корінних народів, та має «право вето» на прийняття важливих рішень щодо корінних народів
- Двопалатний парламент Криму, у якому одна палата представників корінних народів, а друга представників всіх мешканців Криму. У такому випадку роль першої палати може виконувати Курултай — представницький орган корінного народу.
Але це питання дискусійне, над яким треба попрацювати.
Більше про національно-територіальну автономію можна прочитати тут.