24 червня 2026 року на полях Петербурзького міжнародного юридичного форуму генеральний прокурор російської федерації Олександр Гуцан та Міністр юстиції Турецької Республіки Акин Гюрлек підписали чергову Програму співробітництва на 2026–2027 роки. За інформацією російської сторони, це вже третя подібна програма між різними органами юстиції та прокуратури двох держав. Особливу увагу привертає той факт, що серед визначених напрямів співпраці вперше прямо згадується «синхронізація правових підходів до окремих питань екстрадиції».
Попри те, що повний текст документа не був оприлюднений, сама згадка положень щодо екстрадиції заслуговує на окрему увагу. З формальної точки зору співпраця між росією та Туреччиною у сфері екстрадиції не є новою. Ще у 2014 році сторони підписали Угоду про взаємну правову допомогу у кримінальних справах та екстрадицію, яка набула чинності після ратифікації у 2017 році. Саме цей договір створив правову основу для обміну запитами про видачу та інших форм співробітництва у кримінально-правовій сфері.
Однак останніми роками російські посадовці дедалі частіше публічно наголошують на успішності взаємодії з Туреччиною щодо розшуку та передачі осіб, яких переслідують російські правоохоронні органи. У 2024 році тодішній генеральний прокурор рф Ігор Краснов заявив про суттєву активізацію передачі Туреччиною осіб, які перебувають у російському розшуку. За його словами, між правоохоронними органами двох держав встановлені «ефективні робочі відносини».
У цьому контексті нова програма співробітництва може свідчити про перехід від загальної взаємодії до більш глибокої координації підходів у сфері екстрадиції. Хоча зміст терміну «синхронізація правових підходів» офіційно не розкривається, він може включати обмін практикою розгляду екстрадиційних запитів, вироблення спільних підходів до оцінки доказів, удосконалення механізмів міжвідомчої взаємодії або координацію позицій щодо окремих категорій справ.
Для України та особливо для мешканців тимчасово окупованих територій така тенденція викликає занепокоєння. російська федерація систематично використовує кримінальне переслідування як інструмент політичного тиску на громадських активістів, правозахисників, представників кримськотатарського народу та осіб, які виступають проти окупації та російської воєнної агресії. У більшості випадках кримінальні провадження ґрунтуються на політично вмотивованих обвинуваченнях, зокрема у так званому «тероризмі», «екстремізмі» або «посяганні на територіальну цілісність росії».
Значний ризик полягає в тому, що росія традиційно намагається використовувати механізми міжнародного розшуку, міжнародної правової допомоги та екстрадиції для переслідування осіб, які виїхали з окупованих територій або перебувають за кордоном. За відсутності належної оцінки політичного характеру таких справ існує небезпека, що окремі запити можуть розглядатися як звичайні кримінальні провадження.
Водночас важливо зазначити, що співпраця у сфері екстрадиції між росією та Туреччиною здійснюється в межах міжнародно-правових зобов’язань Туреччини, зокрема Європейської конвенції про видачу правопорушників, а також відповідно до національного законодавства Туреччини, яке містить гарантії захисту осіб від політично мотивованого переслідування, що передбачає можливість відмови у видачі особи у разі політичного характеру переслідування або існування ризику порушення фундаментальних прав людини.
Саме тому подальший моніторинг практичної реалізації нової російсько-турецької програми має важливе значення. Відсутність її повного тексту не дозволяє зробити остаточні висновки щодо змісту домовленостей. Проте вже зараз очевидно, що включення питань екстрадиції до порядку денного двосторонньої співпраці потребує підвищеної уваги з боку правозахисних організацій, міжнародних партнерів та інституцій, які займаються захистом жертв політично мотивованого переслідування.