Після досягнутих 16 травня у Стамбулі домовленостей між Україною та росією ми стали свідками масштабного обміну у форматі «1000 на 1000». Одна за одною додому поверталися групи військовополонених та цивільних заручників. Тисяча родин обіймала рідних, яких роками не бачили. Цей обмін став символом надії для багатьох. Однак не для всіх.
Аліє Куртаметова, дружина кримськотатарського політв’язня Тофіка Абдулгазієва, говорить від імені багатьох:
«Я щиро рада за кожного звільненого полоненого. Лише Всевишньому відомо, що вони пережили в неволі. Звісно, я дуже рада за їхні родини. Хто як не ми відчує всю глибину болю розлуки і щастя возз’єднання.
Однак, у мене, як і в багатьох рідних кримських татар-політв’язнів, виникає цілком резонне питання:
Чому знову жодного кримського татарина не включили до списку на обмін?
За якими критеріями формуються списки кандидатів на обмін?»
Зокрема, Аліє наголосила, що серед кримських татар-політв’язнів є люди похилого віку, які можуть не дожити до завершення своїх величезних термінів:
63-річний Енвер Омеров незаконно ув’язнений на 18 років;
65-річний Сервєт Газієв — на 13 років;
67-річний Зекір’я Муратов — на 11 років;
70-річний Халіл Мамбетoв — на 14 років.
За словами Аліє, у російських тюрмах продовжують утримувати тяжкохворих кримських татар, попри діагнози, що несумісні з ув’язненням: Азамат Еюпов переніс інсульт, Амет Сулейманов потребує термінової операції на серці, а Тофік Абдулгазієв має складну форму туберкульозу легень, анемію четвертого ступеня, хронічну серцеву недостатність та інші важкі захворювання — і вже понад рік перебуває у тюремній лікарні в Челябінську.
«Ми роками доводимо, що звинувачення проти цих людей — бездоказові. У матеріалах справ — лише релігійні та політичні розмови, без жодних фактів підготовки до насильницьких дій. Але й за російськими законами людей у такому стані не можна тримати в тюрмах. І попри все це — знову жодного з них немає у списках на обмін», — наголосила Куртаметова.
Цю ж думку підтримала і Муміне Салієва, дружина політв’язня Сейрана Салієва:
«Не тільки я і мої рідні, але і весь мій народ хотів би бачити в цих списках кримськотатарських політв’язнів. І передусім тих, для кого кожен новий день може стати останнім», — підкреслила Муміне Салієва.
Муміне також наголосила, що її чоловік за ґратами вже восьмий рік, діти ростуть без батька, але для неї передусім важлива справедливість.
«Жінки, люди з інвалідністю, хворі та літні ув’язнені — їхня свобода має бути пріоритетом для здорової держави», — підкреслила дружина політв’язня.
Ці питання звучать дедалі гучніше в окупованому Криму та за його межами: чому репресованих кримських татар досі не обмінюють? Чому знову їх немає у списках, попри вік, стан здоров’я і відсутність доказів вини?
Кримськотатарський Ресурсний Центр робить усе можливе, аби привернути увагу до цієї несправедливості. Ми вважаємо, що питання звільнення кримських політв’язнів має стати окремим пріоритетом для держави. І це — справа не тільки гуманності, а й справедливості.