Менеджерка Кримськотатарського Ресурсного Центру Зарема Барієва в інтерв’ю Суспільне Крим розповіла про практику етапування політв’язнів Кремля у російські місця несвободи та про умови, в яких утримують незаконно засуджених громадян України.
За словами Зареми Барієвої, одним із останніх таких випадків стало етапування до Тюмені незаконно засудженого росією інженера Запорізької АЕС Руслана Лаврика, який перебуває в російському полоні вже два роки. За цей час його неодноразово переміщували між слідчими ізоляторами та місцями несвободи на тимчасово окупованих територіях України та в різних регіонах рф.
«За ці два роки йому довелося побувати у СІЗО різних міст і сіл, як на окупованих територіях України, так і на території росії. Енергодар, Мелітополь, селище Якимівка, селище Веселе, Приазовське, Маріуполь, Донецьк, Сімферополь (Акмєсджіт), Краснодар, Волгоград, Саратов, Тамбов, Тюмень», — перерахувала Барієва.
За її словами, етап ніколи не дається політв’язням легко. Це найважче випробування для здоров’я, психіки та людської гідності.
«Невідомість маршруту, багатоденна ізоляція від зв’язку з близькими та адвокатом, задушливі “столипінські” вагони, проміжні СІЗО перетворюють кожен транзит на справжнє катування на колесах», — акцентувала менеджерка КРЦ.
За її даними, зокрема під час етапування в російському Омську з Русланом Лавриком поводилися жорстко.
«Сильно били, завдаючи по 20 ударів по голові доти, доки він не втрачав свідомості. У підсумку його відправили в ШІЗО на 10 діб. Їжу, якщо те, що йому давали, взагалі можна назвати їжею, давали раз на день. Напевно, свиней у нас у селах годують краще і смачніше. Українців там люто ненавидять. Його постійно піддавали приниженням. Було відчуття, що мета полягала в тому, щоб згноїти його в найкоротші терміни», — розповіла Барієва.
У політв’язня там відібрали майже всі речі. І додає, що в окупованому Сімферополі було не краще.
«Спогади не з найприємніших. Регулярні побої для профілактики», — сказала вона.
Барієва наголосила, що окупанти використовують етапування як продуманий інструмент тиску та репресій. Це повна ізоляція та інформаційний вакуум.
«Під час етапу, який може тривати тижнями або місяцями, людина зникає з поля зору. Адвокати, родичі та правозахисники не знають, де вона і що з нею відбувається. Це позбавляє в’язня підтримки, а суспільство — інформації», — пояснила менеджерка КРЦ.
Важкі умови транзиту, а це задуха, відсутність сну, нормальної їжі, туалету, води та медичної допомоги, підривають здоров’я бранців. Мета — зламати волю людини, зробити її безпорадною та покірною.
«Це акт залякування не тільки самого політв’язня, але й інших незгодних на окупованих територіях. Окупанти демонструють: мовляв, ми можемо відвезти вас за тисячі кілометрів від родичів і рідного дому, і ніхто вам не допоможе», — додала Барієва.
Ешелонний етап у російській тюремній системі називають «тортурами на колесах». Це найбільш закритий, неконтрольований і небезпечний період ув’язнення. Етап не має фіксованих термінів, пояснила Барієва.
Згідно із законом, людину мають доправити до місця відбування покарання протягом 10 днів, але тюремна система рф офіційно обходить це правило через «пересильні пункти». З огляду на те, що окупанти відправляють мешканців Криму за тисячі кілометрів від рідної землі, шлях до Сибіру чи на Сахалін може тривати від 2 тижнів до 2-3 місяців.
«Ув’язнених везуть не напряму. Поїзд їде зигзагами, зупиняючись у транзитно-пересильних пунктах різних міст, де люди можуть сидіти в СІЗО тижнями в очікуванні наступного поїзда. В одне купе, розраховане на 4-6 осіб, конвой може забити до 12-16 ув’язнених з речами. Люди змушені їхати сидячи, змінюючи один одного, щоб поспати по черзі на багажних полицях. Вихід у туалет відбувається суворо за графіком конвою, часто раз на 6-8 годин. Щоб не проситися в туалет, ув’язнені змушені практично не пити воду і не їсти в дорозі або ж беруть із собою пластикову пляшку», — розповіла експертка.
На час етапу людина буквально «зникає». У неї немає права на телефонні дзвінки, листи та зустрічі. Найнебезпечніший момент, підкреслила Барієва, це прибуття до нової транзитної в’язниці або колонії, де відбувається так звана «прийомка».
«Це жорсткий психологічний та фізичний тиск з боку Федеральної служби виконання покарань — крики, обшуки, гавкіт собак, часто — побиття для “профілактики”. На етапі неможливо отримати медичну допомогу. Ліки, які були з собою, конвой може вилучити або видати лише на власний розсуд. У разі гіпертонічного кризу чи серцевого нападу викликати швидку в рухомому поїзді практично неможливо», — зауважила вона.
У дорогу бранцям видають так званий «сухий пайок». Можливості помитися немає тижнями. Саме тому для людини з уже підірваним здоров’ям, зокрема, як у Руслана Лаврика, в якого гіпертонія і болі в серці, кожен такий етап є прямою загрозою для життя, переконана Барієва.
З юридичної точки зору російської федерації, яку окупанти застосовують до політв’язнів, повторні етапування після вироку є формально законними. Але з погляду прав людини та здорової логіки це абсолютне свавілля.
«У Кримінальному кодексі рф є безліч лазівок, які дозволяють тюремній системі нескінченно переміщати засудженого. Людину можуть возити по всій країні як свідка або обвинуваченого у нових, штучно сфабрикованих справах. Це часто використовується окупантами для того, щоб насолити політичним в’язням, яких вони заарештували, звинувативши у державній зраді або шпигунстві на користь України», — зазначає Барієва.