25 травня менеджерка Кримськотатарського Ресурсного Центру взяла участь у публічному заході, присвяченому 10 рокам з дня викрадення кримськотатарського активіста, члена виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова, який відбувся у Кримському домі.
На заході зібралися всі, хто знав особисто, був знайомий або просто дізнався про історію Ервіна Ібрагімова, якого співробітники ФСБ нахабно викрали в Криму. На жаль, про долю Ервіна, як і багатьох інших викрадених людей на півострові в перші роки окупації, ми дійсно нічого не знаємо й до сьогодні.
Зарема Барієва навела статистичні дані тих років, які навіть через 12 років окупації підтверджують, що насильницькі зникнення мали тоді суто цілеспрямований масовий характер.
Менеджерка КРЦ також розповіла, чому з правозахисної точки зору ми поділяємо весь період окупації на три етапи, які дають можливість чітко проаналізувати і побачити , як змінювалася стратегія і тактика переслідування активістів в окупованому Криму з перебігом часу.
Правозахисниця нагадала, що окупанти ігнорували багато випадків зникнення людей і не хотіли оголошувати зниклих у розшук, пояснюючи це тим, що люди або самі виїхали з Криму в пошуках кращого життя, а то й зовсім вдавалися до звинувачень українських спецслужб, які нібито робили все це з метою підриву авторитету окупаційної влади в Криму.
Окрім цього, вона підкреслила — починаючи з 2022 року окупаційна влада остаточно скинула всі свої маски, а репресивний каток один за одним почав штампувати кримінальні справи проти всіх, хто не погоджується з СВО та російською агресією та тижнями, місяцями, а то й роками утримують у статусі incommunicado, а у цей час у підвалах та ізоляторах з людей під тортурами вибивали зізнання.
За словами Барієвої, вся відпрацьована на Кримі практика почала застосовуватися до людей на новоокупованих територіях із ще більшою жорстокістю, а Крим, у свою чергу, перетворився для цих людей на глибокий тиловий карцер.
«З лютого 2022 року Кримськотатарський Ресурсний Центр зміг сприяти звільненню з полону або встановленню місцезнаходження 96 людей, серед яких були Лейла Ібрагімова, Ірина Данилович, Ірина Горобцова, Анатолій Кобзар, Дмитро Коляда, Евеліна Мельничук, Тетяна Дикуновська, Ігор Бойко, Сейран Асанов, Олександр Жуков, Олексій Томашев (Білорусь), Олександр Костюк (мешканець Києва), Марат Батиров, мер Голої Пристані Олександр Бабич, Лариса Гайдай, Тетяна Павленко (Симоненко) та Ельвіра Аблязова, Бражник Олексій співробітник ЗАЕС та інші..
Саме тоді, коли ти даєш результат, який не влаштовує окупаційну владу, твої ресурси двічі лише за останній рік атакує хакерське угрупування KILL NET, яке працює під парасолькою ФСБ та постійно атакують установи НАТО, сайти парламентів багатьох європейських країн, Міноборони України та інші», — зауважила співзасновниця Кримськотатарського Ресурсного Центру.
Вона також додала, що пошук усіх цих людей тривав тижнями, місяцями, а то й роками, але врешті-решт ми отримували результат:
«Напевно, це найскладніша категорія, з якою доводиться працювати, незважаючи на 13-й рік окупації. Якщо полон вбиває, то невідомість з’їдає тебе зсередини, а про емоційний стан рідних говорити взагалі не доводиться. Для багатьох ти стаєш не просто людиною, яка допомагає шукати зниклих рідних, але ще й другом, а іноді й психологом».
Окремо, Зарема Барієва поділилася методикою та інструментарієм (опитувальник), який використовуємо у своїй роботі для документування злочинів окупантів для досягнення потрібного нам результату та пошуку насильно викраденої людини.
Правозахисниця пояснила, наскільки важливо і для чого потрібно кваліфіковано займатися своєчасним документуванням, адже непокаране зло завжди повертається.
«Тільки злагоджена робота з державними органами України та міжнародними партнерами, міжнародними правозахисними організаціями як в Україні, так і за її межами, а також грамотна адвокаційна робота дає можливість досягти бажаного результату, а рідним якщо не обійняти, то хоча б дізнатися, де перебуває їхня рідна людина.
Сьогодні, коли в Україні та за її межами ми часто чуємо про справедливий мир, треба наголошувати й про відповідальність окупантів, яку вони мають понести за все те, що вони робили з людьми на окупованих територіях України», — наголосила вона.
Завершуючи свій виступ, менеджерка КРЦ вкотре наголосила, що окупація — це нескінченний конвеєр репресій. Важливо говорити про людей, займатися їхнім пошуком, але найбільші зусилля української влади, правозахисників та наших міжнародних партнерів повинні бути спрямовані саме на деокупацію Криму та всіх окупованих територій, оскільки це і є першопричиною порушень прав людини. Нажаль цифри, на які ми посилаємося сьогодні, не є остаточними, і лише звільнення Криму та інших територій України дозволять нам побачити повну картину всього, що відбувалося там з нашими громадянами за роки окупації.
«Нехай усі, хто чекає на повернення своїх рідних із російського полону та катівень, обов’язково дочекаються їх», — резюмувала Зарема Барієва.