Цього року в окупованому Криму школу закінчило перше покоління дітей, які з першого до одинадцятого класу навчалися виключно за російською програмою. Вони народилися ще до початку окупації, але пішли до школи вже під окупаційним прапором і провели все своє шкільне життя в умовах, де українська мова, культура й історія були витіснені пропагандистськими наративами держави-окупанта.
Минуло 11 років з моменту окупації Криму Росією. За цей час російська влада на півострові активно впроваджувала політику інформаційного, мовного й історичного затирання, перетворюючи школи на інструменти формування колоніальної лояльності. Поки світ говорить про важливість освіти, безпеки, добробуту та прав дітей — у Криму зростає покоління, сформоване під тиском імперської ідеології.
Формування фальшивої історіографії — одна з ключових складових колоніальної політики Росії, яка прагне стерти національну пам’ять підкорених народів і змусити їх до асиміляції. Ця політика триває і сьогодні: дітей в окупованому Криму виховують на антиукраїнських меседжах, нав’язуючи їм викривлену ідентичність.
За роки окупації на півострів було завезено понад 600 тисяч російських громадян, що суттєво вплинуло на демографічну ситуацію та соціальну психологію мешканців. Найвразливішими до пропаганди виявилися саме діти та підлітки — ті, хто не знав іншої реальності, крім нав’язаної кремлівською машиною. У шкільній програмі Україну зображують «ворогом», а Крим — «споконвічно російським».
Цьогорічні випускники, які пішли до першого класу у 2014 році, завершили школу, не маючи доступу до правдивої історії, української мови, чесної освіти. Більше того, у ЄДЕ (ЕГЭ, Единый государственный экзамен) зросла кількість питань, що стосуються так званого СВО, — таким чином пропаганда проникає навіть у підсумкову атестацію випускників.
Це — новий і болючий виклик для всієї країни: як повертати не лише території, а й свідомість? Як говорити з молоддю, чий світогляд сформовано під щоденним впливом тотальної пропаганди?
Скільки ще триватимуть перемовини про Крим? Минув уже 11-й рік, і з кожним наступним реінтеграція стає складнішою — не лише фізичною, а й ментальною. Одним із найважчих завдань після деокупації стане саме повернення і переосмислення ідентичності цих дітей та підлітків. Для цього потрібні будуть не лише ресурси, а й час, мудрість, довіра та системна політика.
І хоча найважливішим завданням залишається звільнення Криму, вже зараз варто працювати над планом відновлення, освіти, психологічної та культурної реабілітації молоді на півострові. Це — не лише питання майбутнього Криму. Це — питання майбутнього всієї України.