Історикиня Гульнара Абдулаєва розповіла деталі написання своєї нової книги «Історія Криму», що вийшла у 2023 році у видавництві «Віхола». У цій праці вона детально досліджує ключові моменти великої історії Кримського півострова — від його утворення до сучасності. Особливу увагу пані Гульнара приділяє значенню Криму для України та його культурному контексту, зокрема ролі кримських татар. Також авторка поділилася сенсаційними новинами про нові видання під час зустрічі з представницею КРЦ.
— Розкажіть детальніше про вашу роботу над новою книгою «Історія Криму», що нове там можна буде прочитати?
— Це остання книга «Історія Криму». Вона з’явилася минулого року, коли до мене звернулися представники видавництва «Віхола» і запропонували написати книгу. Це невелика робота — всього 220 сторінок, що досить мало, якщо врахувати тисячолітню історію. У книзі йдеться про ключові моменти — від утворення Кримського півострова до сьогодення. Написати її було водночас складно і просто, адже головна мета полягала в тому, щоб це була книга для українців, які не знають нічого про історію Криму. Тобто це такий своєрідний екскурс в основні етапи історії.
Підписавши угоду, я почала працювати над книгою, і це тривало близько 2-3 місяців. Більшість матеріалу у мене вже була, оскільки я спеціалізуюся на періоді Кримського ханства. Проте, звісно, довелося зібрати більше інформації про інші періоди. У результаті, я завершила роботу за три місяці та здала книгу до видавництва. Вона містить 32 розділи, і я часто на презентаціях зазначаю, що кожен розділ може бути окремою книгою, адже там дуже багато інформації.
На презентаціях (їх вже відбулося три) я також кажу, що приблизно 50-60% книги присвячено кримським татарам, адже хотілося показати не лише їхню історію, але й роль інших народів, таких як уруми, караїми, кримчаки, які населяли Крим. У книзі йдеться про античність, Середньовіччя, першу окупацію Криму в 1783 році, цілі російських окупантів, Кримську війну, події XIX століття, революції, І та ІІ Світові Війни, депортації кримських татар та інших народів під час Другої Світової Війни.
Один розділ присвячений сучасним політичним переслідуванням у Криму. Зокрема, я згадала свого друга Нарімана Джеляла. Він був присутній на першій презентації книги, і це було дуже символічно. Книга охоплює історію півострова від античності до сьогодення, з акцентом на різні народи, які відіграли важливу роль у його розвитку, і на тих, хто постраждав від окупаційних режимів.
— Який головний меседж ви хотіли б передати читачам через цю книгу?
— По-перше, головна мета — це розвінчати ті міфи, які створювалися спочатку російською імперією, а потім Радянським Союзом. Ці міфи пов’язані з історією Криму, його народами, і саме на це потрібно звернути увагу читачів. Мета полягає в тому, щоб показати, якою насправді була історія Криму, які травми пережив півострів, наскільки вона була цікавою, та який вплив мало Кримське ханство. Для мене було важливо висвітлити це, особливо в контексті відносин із сусідами.
Окремий розділ книги присвячений взаємовідносинам українців і кримських татар, що є дуже важливим для розуміння нашої спільної історії. Я хотіла показати, чому Крим є частиною України і чому він не може бути іншим — не може бути окремим чи належати іншим державам, як це намагається нав’язати росія. Наприклад, багато моментів стосуються 1954 року, коли Крим юридично перейшов під юрисдикцію Києва. Поширений міф, що його «подарували», не відповідає дійсності. У книзі я пояснюю, чому це було необхідно та як це було юридично правильно зроблено на той час.
Ще один важливий момент — це визнання кримських татар корінним народом. Я пояснюю, чому вони є корінним народом, як формувалися на теренах Криму та Причорномор’я, як розвивалася їхня держава, і як кримські татари взаємодіяли з іншими народами. Кримське ханство мало толерантну політику щодо інших мешканців, не лише мусульман, і це важливо підкреслити.
Окремий розділ присвячений урумам — грекам, яких депортували з Криму на Приазов’я за наказом Катерини II, де вони утворили такі міста, як Маріуполь. У книзі також пояснюється, чому в Приазов’ї можна зустріти назви, пов’язані з Кримом, наприклад, Вішуй, Сартана, Урзуф, Ялта, — всі вони мають коріння в Криму.
Основний меседж книги — це розвінчати міфи, які створювала російська держава, і які вона досі намагається підтримувати.
– Можливо буде англомовна версія? Адже зараз, до 80-их роковин депортації кримськотатарського народу ще більше посилилася робота над визнанням світом депортації кримських татар актом геноциду.
Але звісно, щоб країни засудили цей страшний злочин, потрібно їм спершу розповісти про це і загалом про історію Криму.
— У контракті з видавництвом «Віхола» зазначено, що так. Буде англомовна версія, а також вже вийшли паперова, електронна та аудіокнига. Це дуже важливо, щоб усі знали про депортацію, хоча матеріали про депортацію англійською та французькою мовами вже можна знайти. Однак про загальну історію Криму є дуже мало джерел, особливо про Кримське ханство, про яке практично немає інформації. Те, що існує в перекладах, зазвичай базується на російських джерелах, або інших, наприклад, Аллан Фішер, який свого часу писав про історію Криму та Кримського ханства. Але його праці вже застаріли, адже цей історик користувався радянськими джерелами, тому його робота не є досконалою.
Взагалі, історія не є статичною — її потрібно досліджувати, і багато чого ще належить відкрити. Тому я вважаю дуже важливим, що історію перекладають англійською мовою, особливо матеріали про депортацію, і переконана, що потрібно ще більше перекладати джерел, які стосуються Криму.
— Чи працюєте ви зараз над новою книгою? Могли б ви розповісти нам про неї детальніше?
— Щодо видавництва нової книги, то ми з видавництвом «Віхола» вже попередньо домовилися. Ми ще не підписали договір, але вони зацікавлені в тому, щоб видати нову книгу, яка буде присвячена 1938 року. Це рік, коли трапилися численні репресії 20-х років XX століття, але саме 1938 рік був кульмінаційним. Особливо 17 квітня 1938 року, що вважається чорним днем в історії кримських татар. Того дня за одну ніч була розстріляна вся кримськотатарська інтелігенція — поети, письменники, театральні критики, політики, вчителі та інші впливові люди, які могли формувати громадську думку. Вони заважали Сталіну втілювати свою політику, тому були цілеспрямовано знищені бригадами НКВС, що прибули з Москви. Трійка НКВС засудила понад 40 людей до розстрілу за одну ніч.
Ця книга буде присвячена саме розстріляному відродженню кримських татар, яке залишається маловідомим. Імена таких діячів, як Асан Сабрі Айвазов, Осман Акчокракли, Абдулла Лятіф-заде, мають зайняти належне місце в історії, оскільки вони впливали на суспільне життя, зокрема дехто через дружні стосунки з українськими письменниками.
Окрім цього, я виявила інтерес до створення книги про жінок Кримського ханства, що також є важливою темою. Це буде окрема книга про роль кримськотатарських жінок у своїй культурі та їхній вплив на історію. Які були «двигуном прогресу свого часу».
Також у співавторстві з талановитою письменницею Світланою Тараторіною, яка нещодавно видала книгу «Дім солі», ми написали книгу для видавництва «Видавництво» – це будуть комікси з історією Криму. Зараз ми чекаємо на завершення роботи художника над ілюстраціями, і скоро вийде ще одна книга «Історія Криму», але вже комікси по історії Криму.
— Чи плануєте ви співпрацю зі школами та університетами? Можливо, будуть якісь презентації чи зустрічі? Адже, як відомо, саме молодь ваша головна цільова аудиторія.
— До речі, на передостанній моїй презентації в Кримському домі до мене звернулися представники директора ліцею, який знаходиться в селі Чайка Київської області. Вони запропонували подумати над ідеєю написати підручник з історії Криму. Але для цього потрібен час, і для мене це специфічне завдання, тому це трохи складно. Вважаю, що такий підручник повинен бути результатом колективної праці, а не одного автора.
Що стосується університетів, то нещодавно у мене відбулася презентація книги в рамках форуму видавців у Львові. Там мене запросили до УКУ, щоб провести лекцію разом із видавництвом «Віхола». Я також провела лекцію про Кримське ханство. Існує попит на такі теми, і вони запросили нас на кінець жовтня, тож я думаю, що це відбудеться. Щодо книги, то вона дуже добре продається. До кінця жовтня її не буде в книгарнях, але можна зробити передзамовлення, оскільки другий тираж уже розкуплений, а наприкінці жовтня буде третій тираж.
Мене дуже тішить, що молодь зацікавлена в цих питаннях.
Багато хто каже, що треба знати історію Криму, щоб, коли ми туди повернемося, розуміти, як насправді все відбувалося. Потрібно знати не тільки історію, а й розуміти, чому селища мають ті чи інші назви, як усе переплетено з іншими культурами. Вважаю, що це потрібно описувати. Звісно, я не можу робити все сама, інші теж мають писати про це, якщо знають історію Криму. Це варто робити спільно.
— Щоб ви хотіли порадити новим авторам, які зокрема планують поширювати інформацію про Крим, кримських татар та їх культуру?
— Звичайно, якщо у людей є такі побажання, це може бути не тільки наукова праця. Це може бути й роман, наприклад історичний. Це чудова ідея, тому що через такий жанр людина зацікавиться якимись подіями або родами, і потім вона шукатиме більше інформації, досліджуючи глибше. Якщо людина має бажання, вона завжди зможе написати і знайти джерела, проаналізувати першоджерела. Якщо потрібно, можна звертатися до мене, я можу порадити джерела, на які можна спиратися. На жаль, зараз багато джерел виходить у Криму, і вони не завжди є об’єктивними.
Є історики в Криму, які добре знають історію і пишуть адекватні роботи. Але ми знаємо, що через окупацію багато матеріалів проходить через цензуру. Також є Закон України, який забороняє користуватися джерелами, що були видані після 2014 року в окупованому Криму. І тут я погоджуюсь із законом — потрібно дотримуватися цього. Але після деокупації, думаю, буде багато праць, які будуть публікуватися українською або англійською мовами вже у вільному Криму або на материковій частині України, і ці праці будуть дуже цікавими. На жаль, зараз люди не можуть повною мірою писати і видавати такі матеріали, але це ще попереду.
Для молоді моя порада — користуватися першоджерелами. Якщо є зацікавленість у вивченні певного періоду, ці джерела є в Україні, особливо щодо XX століття. Вони зберігаються в архівах Києва. А якщо йдеться про історичні періоди, пов’язані з кримськими ханами або більш ранніми часами, ці джерела також існують, але вони зберігаються в архівах європейських країн. Нещодавно я була в Данії, і нам дуже пощастило потрапити до національного архіву в Копенгагені. Ми побачили листи, якими листувалися кримські хани з данськими королями. Подібні матеріали є в Швеції, Італії (особливо у Венеції), Польщі, де зберігається багато джерел часів Речі Посполитої.
Ми живемо в час, коли це все доступно, і якщо хтось захоче глибоко зануритися в історію Криму, варто працювати з першоджерелами. Це перше і найважливіше. Також треба звертати увагу на сучасні праці, що видаються в Україні та в інших країнах. Варто досліджувати, збирати інформацію поступово, як пазл. І це дуже цікаво. Якщо колись знімуть серіал на зразок «Величного століття» про Крим, повірте, він буде ще цікавішим, адже там було багато подій, які заслуговують на увагу.
— Як ви ставитеся до відродження історичних назв на території Криму, які існували до того як росія їх змінила?
— Це в нас відбувалося ще за часів першої окупації Криму після 1783 року. Вони поступово почали змінювати назви, а після депортації кримських татар взагалі все перейменували. Звичайно, цим повинні займатися етнографи, але це питання варто досліджувати окремо. Було б чудово, якби вийшло окреме видання, яке пояснювало б, чому те чи інше селище має таку назву. Наприклад, село Коккоз, яке зараз називається «Соколине», було перейменоване. Чому Коккоз? Коккоз перекладається з кримськотатарської як «блакитне око». І дійсно, у цьому селищі багато людей, які мешкали ще до депортації, мали сірі або блакитні очі. Мої родичі також походять із цього села.
Важливо зазначити, що кримські татари не використовують між собою російські назви, а користуються історичними. Це дуже важливо, оскільки ми зберігаємо пам’ять про нашу історію, і кожен пам’ятає, з якого села чи міста він походить. Для кримських татар і мешканців Криму це надзвичайно важливо.
Було б чудово, якби з’явилося окреме видання з історією цих міст. До окупації вже робилися такі спроби, видавалися книжки, і навіть зараз пишуть книги. Наприклад, про село Дерікой, що біля Ялти, вихідці цього села написали книжку. Було б добре, якби видали книгу про всі села, що були перейменовані, і повернули кримськотатарські назви. Я не впевнена, чи зможу займатися цим особисто, бо маю багато інших тем, але думаю, що цим повинні займатися професійні етнографи.
На щастя, в нас залишилися кримськотатарські гідроніми й ороніми, тобто назви гір та озер, які ще не були перейменовані. Топоніми ж практично всі перейменували, щоб стерти пам’ять про те, що тут колись мешкали кримські татари, особливо після 1944 року. Я буду тільки рада, якщо знайдеться людина, яка візьметься за це.
Наостанок пані Гульнара наголосила, що кожен кримський татарин трошки історик, бо кожен знає історію депортації свого народу — є спогади родини, друзів та знайомих.