У неділю, 28 червня 2026 року, в місті Новара, регіон П’ємонт (Італія), пройшов День української культури до Дня Конституції України. Подію організувала українська парафія Parrocchia Ucraina Natività di Maria Vergine. В рамках заходу відбулася виставка-інсталяція «Cuori Infranti – Un legame indissolubile» («Розбиті серця – Нерозривний зв’язок»), присвячена українським цивільним громадянам, незаконно позбавленим свободи російською федерацією, зокрема і кримським політв’язням.
Ідея та концепція виставки належить Тетяні Зеленій, сестрі одного з цивільних бранців Кремля та представниці ГО «Цивільні Вільні» в Італії. В організації також брали участь Світлана Бубенчикова — громадська діячка в сфері культурних проєктів та небайдужі жінки, які об’єдналися заради підтримки українських цивільних заручників та їхніх родин.
Метою виставки стало привернення уваги міжнародної спільноти до долі тисяч українських цивільних, які перебувають у російських тюрмах та місцях незаконного утримання, а також нагадування про людський вимір війни — про сім’ї, які роками живуть в очікуванні повернення своїх рідних.
Символічно на виставці було представлено 16 фотографій — як нагадування про понад 16 тисяч українських цивільних громадян, які, за наявними даними, перебувають у російському полоні або незаконному ув’язненні.Серед них — і кримські політв’язні, яких росія переслідує за проукраїнську позицію, громадянську активність та захист прав людини.
Нагадаємо, що за даними Кримськотатарського Ресурсного Центру, за період окупації Криму зафіксовано щонайменше 545 політичних в’язнів і переслідуваних за кримінальними «справами», 280 із них – представники кримськотатарського народу. З них 372 людини перебувають у російських місцях несвободи.
Відвідувачі мали змогу ознайомитися з історіями та листами цивільних бранців. Серед представлених історій були долі Сергія Лихоманова, Сергія Цигіпи, Костянтина Зіновкіна, Костянтина Максимова, Віктора Бондаренка, Олега Плачкова, Андрія Голубєва, Дмитра Голубєва, Даміана Омельяненка, Вадима Шевченка, Рустема Гугурика, Ігоря Горлова, Івана Забаєвського, Руслана Абдурахманова, Павла Запорожця та Данила Єфімова.
Кожна з цих історій розповідає про різних людей — журналістів, представників кримськотатарського народу, інженерів, підприємців, священнослужителів, молодих хлопців, які зустріли свої двадцять років за ґратами, та людей старшого віку. Усі вони — звичайні мирні громадяни України, яких об’єднала спільна трагедія: вони були незаконно позбавлені свободи лише через свою українську ідентичність, громадянську позицію або прагнення жити у вільній країні.
Особливим символом виставки стали червоні серця та червона нитка, яка проходила крізь усю експозицію. Вона символізувала нерозривний зв’язок між цивільними заручниками та їхніми родинами — зв’язок любові, пам’яті та надії, який не можуть зруйнувати ані ґрати, ані відстань. Наприкінці експозиції відвідувачі могли залишити слова підтримки для полонених та їхніх сімей.
Протягом вечора десятки записок із побажаннями свободи, миру та повернення додому стали частиною символічної нитки солідарності, що поєднала людей різних національностей та культур.
Музичний супровід заходу був виконаний Тетяною Ахметовою, скрипалька харківського академічного Національного театру опери та балету.
Були зачитані вірші з першої збірки, написаної Сергієм Цигіпою.
Сергій Цигіпа — журналіст із Нової Каховки, активіст, письменник і в’язень російського режиму, який і зараз перебуває в ув’язненні. Його вірші, створені під час перебування за ґратами, були передані його дружині Олені та згодом нею опубліковані у першій поетичній збірці «Абетка полону Пана Ципи». Це перша публічна збірка його віршів, написаних у неволі.
Виставка зібрала велику кількість відвідувачів різних національностей і культур, ставши простором міжнародної солідарності, діалогу та підтримки.
Захід став не лише культурною подією, а й простором пам’яті, співпереживання та людської підтримки. Його головне послання просте і водночас надзвичайно важливе: за кожною цифрою стоїть людина, за кожною історією — сім’я, яка чекає, і кожен незаконно ув’язнений цивільний має право повернутися додому.
