Співзасновниця ГО «Цивільні вільні» Олена Ягупова стала однією зі спікерок пресконференції «Кримські жінки в умовах окупації: репресії та боротьба», що відбулася 30 червня в Українському кризовому медіа центрі. Вона поділилася власною історією незаконного ув’язнення, розповіла про умови утримання українських цивільних у російській неволі, виклики, з якими вони стикаються після звільнення, а також наголосила на важливій ролі жінок у боротьбі за повернення українських цивільних заручників.
Олена Ягупова розповіла, що на момент окупації була державною службовицею та дружиною військовослужбовця Збройних сил України. За її словами, саме це стало підставою для переслідування з боку російських силовиків.
«Я не вбачала в цьому зради, тому що до мене прийшли в мій дім, на мою землю. Я не була зрадницею. З їхньої позиції я зрадила росію, але ж я знаходилась у себе вдома. Тобто наші погляди розійшлися», — наголосила Олена Ягупова.
За словами правозахисниці, окупанти сфабрикували проти неї кримінальну справу, звинувативши в «екстремізмі». Вона зазначила, що обвинувачення ґрунтувалися на фальсифікованих доказах, а під час її затримання використовувалися підкинута зброя та постановочні відеозаписи.
Окрему увагу співзасновниця ГО «Цивільні вільні» звернула на умови утримання жінок у місцях несвободи, наголосивши, що вони залишаються особливо вразливою категорією.
«Я дуже добре пам’ятаю, як звернулася до начальника СІЗО: “Де можна взяти засоби жіночої гігієни?” У нього була відповідь: “Де хочете”», — згадала вона.
Олена Ягупова підкреслила, що саме широкий суспільний і міжнародний розголос допоміг урятувати їй життя.
«У моєму випадку саме розголос врятував мені життя. Якби не було цього розголосу, я би тут не сиділа. Коли певна ситуація набула розголосу за межами табору і дійшла далеко, в іншу країну, тоді нас просто випустили», — зазначила вона.
Завершуючи виступ, Олена Ягупова наголосила на важливості постійної міжнародної уваги до незаконно ув’язнених українських цивільних та необхідності системної підтримки їхніх родин, адже саме публічність і солідарність можуть стати вирішальними у боротьбі за їхнє звільнення.