Юристка Кримськотатарського Ресурсного Центру Людмила Коротких взяла участь у другій міжсесійній нараді Ради з прав людини щодо конкретних шляхів розширення участі корінних народів у роботі Ради.
У межах Сесії 1 «Рекомендації Раді з прав людини щодо принципів та критеріїв акредитації», Людмила наголосила на необхідності посилення участі корінних народів у роботі Ради з прав людини.
«Участь корінних народів у процесах прийняття рішень не повинна залежати від волі держави. Це особливо важливо у випадку таких держав, як росія, яка окупує території корінних народів і проводить політику, спрямовану на їх знищення або використовує їх для просування своїх інтересів», – зазначила вона.
Крім цього, юристка підкреслила, що повинна бути забезпечена легітимність представництва корінних народів. Хоча регіональні контексти можуть відрізнятися, важливо розрізняти представницькі інституції корінних народів та організації корінних народів.
Напередодні Людмила Коротких два дні працювала в рамках Кокусу корінних народів. Представники корінних народів з усіх 7 соціокультурних регіонів виробляли разом спільну позицію.
Повний текст виступу
Мене звати Людмила Коротких, і я представляю один з трьох корінних народів України – кримських татар. Я глибоко вдячна Фонду добровольців ООН для корінних народів за підтримку моєї участі у цій зустрічі.
Ми вже давно обговорюємо необхідність посилення участі корінних народів у роботі Ради з прав людини. За цей час ми розробили декілька документів, які мають стати основою для просування цього процесу, включаючи дискусійний документ, розроблений для цієї зустрічі.
Корінні народи є носіями унікальних традиційних знань, мають власні системи самоврядування та є повноцінними націями. Тому ключові принципи, закріплені в Декларації ООН про права корінних народів, які ми обговорювали під час останньої Міжсесійної зустрічі, мають бути дотримані в процесі залучення корінних народів до діяльності ООН.
Основними принципами є самовизначення та самоідентифікація. Тільки корінні народи мають право визначати, чи є вони корінним народом і хто має право їх представляти. Хоча державне визнання може слугувати додатковим підтвердженням, воно не є обов’язковим. Участь корінних народів у процесах прийняття рішень не повинна залежати від волі держави. Це особливо важливо у випадку таких держав, як Росія, яка окупує території корінних народів і проводить політику, спрямовану на їх знищення або використовує їх для просування своїх інтересів.
Ми також повинні забезпечити легітимність представництва корінних народів. Хоча регіональні контексти можуть відрізнятися, важливо розрізняти представницькі інституції корінних народів та організації корінних народів. Ми повинні зосередитися на інституціях корінних народів, а не на групах чи окремих особах. Достатньо, щоб сам народ визнав інституцію представницькою.
Нарешті, будь-які принципи або критерії, прийняті для розширення доступу корінних народів до роботи Ради ООН з прав людини, повинні бути узгоджені з корінними народами. Ці механізми повинні враховувати наше розмаїття та якнайкраще відображати сучасні реалії.