Кримськотатарський Ресурсний Центр поспілкувався з Романом Васеруком — 18-річним українським поетом із міста Вараш на Рівненщині, який навчається в Туреччині на стоматолога, але серцем завжди з Кримом. Через свою творчість він популяризує кримськотатарську культуру та активно підтримує політв’язнів, зокрема наймолодшого з них – Аппаза Куртамета. У розмові з менеджеркою з комунікацій КРЦ Роман поділився історією створення своєї поетичної збірки «Yürek», розповів про натхнення Кримом та пояснив, чому вважає підтримку кримських татар своєю особистою місією.
Ваша збірка віршів називається «Yürek». Що надихнуло вас обрати саме таку назву, і яке значення вона має для вас особисто?
З кримськотатарської мови «yürek» (юрєк) перекладається «серце». Можливо, назва не дуже оригінальна, але її геніальність в лаконічності. Попри всі негаразди у світі, Крим – частина нашого серця, його велична історія та природа, чисте море та п’янке вино, звук азану та запах кримськотатарської кави, свіжий інжир та гарячі чібереки стали частиною нас, без якої всередині буде пусто. Що не менш важливо, кримські татари – частина нашої великої української сім’ї. Забуття про них стане вражаючим цинізмом. Ми два народи, які складають серце та душу однієї держави! Кримські татари не мають іншого дому, окрім Криму. А він є частиною України! Одна частина ніколи не буде повною без іншої.
Моя збірка поезій «Yürek» присвячена Криму, його традиціям та побуту. Вона висвітлює історію кримських татар та українців, спогади з дитинства, любовні перипетії з колоритом цього краю. 17 унікальних історій у віршах, жанрів та алегорій, які кожен зрозуміє по-своєму. Не претендую на звання літературного шедевру, але це шматок поетичної щирості, мого переживання за долю України та Криму. Думаю, що для багатьох вона стане приємною ностальгією, натхненням до подальшої боротьби, тимчасовим прихистком для душі. Це плід мого навчання історії, краси наших культур, праці, дружби з кримською татаркою та захоплення в написанні віршів.
Крим (feat. Лютікова А.П.)
Моє натхнення, рідний Крим
Розлуки клаптик, рідна рана
Комусь здасишся ти чужим
Долина мрій чиясь багряна
Тріпоче серце в цих степах
Співає дзвінко горам оди
Єдиний друг в чужих світах
Історій повні моря води
Гранат цвіте, дарує ніжність
Повітря пестить за чоло
З тобою же міцна сумісність
Назавжди збережу тепло!
Десь там на хвилі човник грає
Любов до тебе рідний краю
Мене все в сни мої вертає
Твоя земля – це Божий дар!
З тобою плакав і радів
З тобою все моє дитинство
Та ти і досі мій «джаним»
Я вголос мовлю про єдинство
Мій Крим завжди зі мною
Яблука його – червоні
Верблюд вітається з росою
І зорі спробував. Солоні?
Ніколи їх ми не забудем
Як памʼятаємо про тебе
Ми вічно згадувати будем
Тебе повернемо до себе
Засяєш знов на небосхилі
Без тебе в серці так журливо
Опорою в новім вітрилі
Стоїш ти так уже сміливо.
Відомо, що ви присвятили один із віршів Аппазу Куртамету, наймолодшому кримському політв’язню. Що спонукало вас звернутися до його історії у вашій поезії?
Про Аппаза я знаю давно, ледь не з початку його ув’язнення. Активно слідкував за ним, Леніє Умеровою, Наріманом Джелялом та іншими політв’язнями, яких незаконно утримують росіяни. Зокрема, нещодавно були роковини з трагічного зникнення та загибелі Решата Аметова. Але не буду приховувати, що доля Аппаза вразила мене особливо, адже його ув’язнили у віці, який практично збігається з моїм. Творчий, цікавий та розумний хлопець, який прагнув вчитися на ІТ та робив культурні проєкти, вмить опинився за ґратами. Причина цього настільки абсурдна, що здивувала навіть на фоні новин, які щоденно нас оточують. Я вірю, що наші дипломати, всі служби працюють над звільненням Аппаза та інших полонених. Ми побачили хороші прецеденти у вигляді виходу на волю деяких кримських політв’язнів. Але хочеться зробити свій внесок, допомогти зробити цю історію більш публічною та важливою в інформаційному просторі. Мій вірш – мінімум, але саме з них в майбутньому складаються максимуми. «Все починається з малого!». Усі ми пам’ятаємо акції підтримки Олега Сєнцова та інших, тож кожна така подія зменшує кількість днів цього хлопця в неволі. Я бажаю його сердешній та добрій мамі Айше ханум, щоб вона змогла знайти спокій, зустрівшись сином. Впевнений, що у майбутньому з Аппазом ми зробимо не один проєкт, про який з радістю вас повідомимо. Щоб це стало можливим закликаю кожного слідкувати за акціями та новинами на цю тему, хоча би написати листа нашим політв’язням. Зараз складно читати новини, але ми не маємо права дозволити собі відступити, скласти руки, заборонити мріяти. Наші воїни стоять, тож мусимо стояти і ми. У нас є найголовніше, ми самі! Чекаю моменту, коли мій вірш та подібні новини будуть свідками й шрамами нашої історії, яку ми не маємо права забути.
Що саме вас приваблює в темі Криму та долі його мешканців, зокрема політв’язнів? Чому ви вирішили присвятити свою творчість саме цій тематиці?
Інколи сам ставлю собі це запитання, особливо після нещодавнього прочитання книги Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». У Криму я був зі своєю мамою у 2012 році, на околицях міста Судак. Це були не перші мої відвідини моря та далеко не останні, але це захоплення і тяга саме до Криму пронизали мене ще тоді. Після того я всіляко переглядав фотографії з цієї поїздки, мав вдома черепашку Долі з Судака та марив поверненням. 2014 зруйнував ці мрії, моя сім’я активно стежила за подіями в країні, ми всі були частиною цього. Після того, як тема Криму стала панівною, я почав задавати питання: «Чому?». Напевно, воно стало визначальним у моєму житті. Я почав активно цікавитися історією України та Криму, нашою культурою та діячами. З того часу це формувало мене, як українця та великого прихильника Криму, але не лише з точки зору унікального клімату та найкращого в Україні моря.
Тож який зв’язок я маю з Кримом? Сам не є кримським татарином, українським кримчанином чи представником іншої із сотні національностей, які тут проживають. Якщо чесно, я не знаю. Крим – болючий регіон для новітньої історії України, але в той час він став частинкою моєї душі, це переросло у щось більше, ніж захоплення регіоном чи свідому громадянську позицію. Я щиро відчуваю себе, можливо, не зовсім повноцінною, але частиною цієї кримської душі та духу, з його плюсами й недоліками, які теж є. Глобальною метою є звільнення Криму, перетворення його у регіон, де не буде панувати атмосфера мілітаризму, панування «руського міра» та страху через можливі репресії . Я хочу стати одним з тих, хто буде на засадах створення саме української культури Криму, гармонічного вплетення в неї кримськотатарських елементів та їх вдалого симбіозу. Це щось на кшталт орьнєку на вишиванці. Але хочу зазначити, що не менш сильно, а ймовірно і більше, я люблю рідне Рівненське Полісся, яке буде об’єктом мого наступного великого проєкту. Наше завдання не лише плекати існуючу українську культуру, але поповнювати лави тих, хто творить її нові витоки.
Як ваше навчання в Туреччині вплинуло на вашу поетичну діяльність та інтерес до кримськотатарської культури й проблематики?
На поетичну діяльність часу стало менше, причиною цьому став цілком логічний стрес у зв’язку з початком адаптації в новій країні, університеті та гуртожитку, подача потрібних документів. Я вступив у Туреччину по грантовій програмі «Türkiye Bursları» (Турецькі стипендії) на стоматологію від уряду країни, яка підтримує талановиту молодь за що я надзвичайно вдячний. Звичайно, крім чудового атестату, списку олімпіад та проєктів, власна збірка та рекомендаційні листи зіграли свою роль. Насправді, це заслуговує окремої подяки. Зараз мої навички поезії не зовсім досконалі, незважаючи на це я отримую шалену підтримку, не тільки від батьків, друзів та вчителів, але навіть від таких поважних людей, як Рефат Чубаров, Аніфе Курсеїтова, Аліє Хаджабадінова, Леране Хайбулаєва та інші. Це мотивує мене продовжувати свій шлях, я відчуваю ґрунт під ногами та дякую кожному, хто стоїть поруч зі мною.
Захоплення кримськотатарською культурою стало однією з причин свідомого вибору Туреччини, як єдиної окрім України держави, де я хотів навчатися. Після вивчення турецької планую вивчення кримськотатарської, яке стане набагато легшим та глибше занурення в культуру. Навчання тут дало можливість вживу познайомитися з кримськими татарами. Відчути їх гостинність та безмежну доброту, навички дружби та підтримки. Що вкотре доводить, що моє серце не помилилося. Окрім моїх двох найкращих пані в українській діаспорі в Чанаккале, кримської татарки Лєнари з Бахчисарая та українки Юлі з Бердянська, які прийняли мене, як власну дитину, маю невелику кількість знайомих студентів українців та кримських татар, які допомогли з документами та в адаптації до системи освіти. Тепер для мене кримські татари – це мої знайомі та приятелі. Це допомогло мені краще зрозуміти біль корінного кримськотатарського народу, який з першого погляду нереально осягнути. Якщо все буде добре, я з ще більшим захопленням буду продовжувати свій творчий та життєвий шлях, невід’ємною частиною якого є Крим. Це створив я, але ким я був би без моїх батьків, вчителів, суспільства, які мене формували. Дякую за цікавість до моєї творчості. Обіймаю кожного!
Які меседжі ви прагнете донести до читачів через вашу збірку віршів та окремі твори, присвячені кримським політв’язням?
Перш за все, моя творчість – звернення до всіх кримських татар, українців та представників інших національностей в Криму, які ототожнюють себе з Україною. Ми пам’ятаємо про вас, сумуємо за вами, не бачимо нашого майбутнього без кожного з вас. Не уявляю, як вам складно, але будучи відірваним від України, принаймні на один відсоток усвідомлюю ваш біль. Не давайте нікому похитнути вашу віру та коріння! Навіть, якщо ви не підтримуєте когось з політиків, ви все рівно частина нас. Я та багато інших українців завжди протягнуть вам руку в прагненні бути більш залученим в український контекст.
Також, хочу сказати всім українцям, що ми маємо постійно носити подібні думки в своїй «макітрі». Україна має створити всі можливості, щоб молоде покоління кримчан не було втраченим, а їхало на навчання в Україну, отримувало наші паспорти за набагато легшою процедурою, як було в нашому культурному та інформаційному контексті. Ми віримо в ЗСУ та дипломатів, повернення території, але повертати кримських татар у наш менталітет можна зараз. Інколи це не розуміють іноземці, але для нас це має бути аксіомою. Я працюю для цього, як можу і закликаю кожного! На кримському півострові ми маємо сіяти українське насіння, яке рано чи пізно проросте килимом української культури. Можливо, у майбутньому кіностудія в Ялті екранізує мою історію або одну з тих, які покажуть український контекст в Криму, історію та діячів, військових звідси та вирішальну дружбу українців з кримськими татарами.