Двадцять сім років тому було прийнято Конституцію України. Як це відбувалося у Криму? Чи потрібні конституційні зміни у контексті Криму? Яку роль вони можуть відіграти у питаннях деокупації Криму та відновлення цілісності України?
Голова Правління Кримськотатарського Ресурсного Центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв дав відповіді на ці запитання.
За його словами, в історії України відомі 8 Конституцій від «Конституції Пилипа Орлика» до чинної Конституції України. Лише у період з 1989 по 1995 роки до тексту Конституції Української РСР 1978 року вносилася низка значних змін. І це було пов’язано насамперед із процесами зміни політичного устрою в СРСР, а надалі і набуття незалежності України.
Важливо відзначити, що 19 червня 1991 року до Конституції було включено згадку про Кримську АРСР.
Це було пов’язано з низкою історичних передумов:
- На території Криму існувало «Кримське ханство» – держава корінних народів України – кримських татар, караїмів, кримчаків;
- У 1917 році було проголошено Кримську Народну Республіку, яка мала всі атрибути державності, а згодом була ліквідована комуністами у 1918 році;
- У 1921 році було створено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку, яка була ліквідована в червні 1946 року після депортації корінного кримськотатарського народу в 1944 році.
- У документі «Наказ народу» кримськотатарський національний рух ставив завдання: повернення народу до Криму та відновлення Кримської АРСР, які відображалися у всіх документах ініціативних груп;
- У 1989 році Верховною Радою СРСР депортація була визнана злочинною та незаконною. Необхідність відновлення Кримської АРСР була затверджена Постановою ВР СРСР «Про висновки та пропозиції комісій з проблем радянських німців та кримськотатарського народу», в якій наголошувалося, що «відновлення прав кримськотатарського народу не може бути здійснено без відновлення автономії Криму шляхом утворення Кримської АРСР у складі Української РСР. Це відповідало б інтересам як кримських татар, так і представників інших національностей, які нині мешкають у Криму».
- У лютому 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської АРСР», згідно з яким Кримська АРСР проголошувалась у межах території Кримської області у складі Української РСР.
1996 рік, коли Крим лише охолонув від активного російського сепаратизму, але переважна більшість його мешканців – це колишні співробітники КДБ, заслужені комуністи, колишні високопосадовці СРСР, які геть-чисто не сприймали процес набуття Україною незалежності.
«Нами у Криму було створено Комітет зі сприяння ухваленню Конституції України. Цей Комітет був організований шістьма громадськими та політичними організаціями, три з них кримськотатарські: ОКНД (Організація кримськотатарського національного руху), Кримськотатарський Молодіжний Центр та Адалет, а також три українські: Українська Республіканська Партія, Конгрес Українських Націоналістів та Народний Рух України. Було проведено Всекримський форум, на якому ухвалили резолюцію та звернення до ВР України та Президента України», – зазначив Барієв.
У Конституції 1996 року у Статті 11. використовується термін «корінні народи», хоча це питання було врегульовано на законодавчому рівні лише у 2021 році з прийняттям закону України «Про корінні народи України». А розділ Х не відповідав позиції кримськотатарського національного руху та суперечив Закону УРСР «Про відновлення Кримської АРСР».
«Однак, виходячи з тієї суспільно-політичної ситуації, в якій перебувало українське суспільство, ми розуміли, що для підтвердження Суверенітету та зміцнення незалежності України прийняття Конституції було важливою та терміновою дією. Насправді, пізніше фахівцями конституційного права, у Конституції України було виявлено до 176 помилок, які ведуть до нескінченних правових колізій та потребують негайного правового розрішення», – додав експерт.
У свою чергу, Барієв виокремив такі помилки:
- Наявність Автономної Республіки Крим як територіальної автономії суперечить унітарному устрою України та дає всі передумови для створення ДНР, ЛНР, Херсонської Народної Республіки та будь-якої іншої гидоти, що є загрозою для національної безпеки України та збереження її цілісності;
- В унітарній державі не може бути автономії за адміністративно-територіальним принципом, а лише за національно-територіальним, що є формою самовизначення корінного народу, який проживає на даній території, що є важливою складовою для реалізації колективних прав корінних народів України.
Що ж робити?
Ескендер Барієв наголосив, що однозначно потрібно вносити зміни до розділу Х Конституції України. Враховуючи, що конституційна норма визначає принципи конституційного права, для цього достатньо внести низку доповнень та змін на підставі яких має буде прийнято низку законодавчих актів, які регулюють ці принципи, наприклад, такі як закон про корінні народи України.
Отже, які принципи конституційного права потрібно внести:
- Автономна Республіка Крим у межах кримського півострова є національно-територіальною формою реалізації права кримськотатарського народу на самовизначення та є гарантією захисту прав інших корінних народів та національних меншин, що мешкають у Криму. Так, саме національно-територіальною формою реалізації права на самовизначення, а не джерелом права на самовизначення, оскільки джерелом права самовизначення є сам народ. І доки живе хоч один кримський татарин, караїм або кримчак він буде джерелом права на самовизначення.
2.врегулювати питання існування та діяльності Представницького органу корінного кримськотатарського народу – Меджлісу, який має діяти в межах компетенції, визначеної Конституцією та законами України.
А що це дасть для деокупації?
- Ми маємо врегулювати правові колізії та раз і назавжди закрити тему територіальних автономій в Україні;
- Ми маємо завершити реалізацію колективних прав корінного кримськотатарського народу, таким чином позначити для окупантів, що Крим є територією України;
- Ми зможемо подати модель Криму, в якій будуть захищені права всіх громадян України незалежно від національності та віросповідання.