Голова Правління Кримськотатарського Ресурсного Центру та член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв поділився своїми роздумами щодо демографічної кризи в Україні та необхідності формування виваженої державної міграційної політики.
«Останнім часом в українських медіа, на експертних майданчиках та під час публічних дискусій дедалі частіше порушується питання залучення трудових мігрантів для відновлення економіки України. І це цілком закономірно. Правда я більше чув про трудових мігрантів із Бангладеш, тому і пропоную розібратися в цьому питанні», — зазначив Голова Правління КРЦ.
За словами Барієва, сьогодні Україна переживає найглибшу демографічну кризу за всю сучасну історію. Ще до початку повномасштабної війни населення країни скорочувалося через низьку народжуваність, старіння населення та трудову еміграцію, а російська агресія лише багаторазово посилила ці процеси.
Він звернув увагу, що, за оцінками міжнародних організацій, із 2014 року населення України скоротилося приблизно на 10 мільйонів осіб. Станом на кінець 2025 року за межами держави перебували близько 5,9 мільйона українців, ще 3,7 мільйона стали внутрішньо переміщеними особами. Водночас коефіцієнт народжуваності опустився нижче однієї дитини на жінку, що є одним із найнижчих показників у світі.
Окремо правозахисник наголосив, що війна призвела до колосальних людських втрат, а українська економіка вже сьогодні відчуває гострий дефіцит працівників майже в усіх сферах — від будівництва та промисловості до медицини, транспорту й сільського господарства.
«Якщо Україна не змінить демографічну політику вже сьогодні, наслідки дадуть про себе знати не через сто років, а вже в найближчі десятиліття», — наголосив Ескендер Барієв.
Голова Правління КРЦ зазначив, що, згідно з прогнозами українських демографів та ООН, навіть за відносно сприятливого сценарію чисельність населення України продовжить скорочуватися. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, до середини 2030-х років населення країни може зменшитися приблизно до 30 мільйонів осіб.
За словами Барієва, більш довгострокові міжнародні прогнози є ще тривожнішими. Згідно із середнім сценарієм ООН, до 2050 року населення України може скоротитися приблизно до 32 мільйонів осіб, а до 2100 року — до 15 мільйонів. За несприятливого сценарію цей показник може опуститися навіть нижче 10 мільйонів.
Водночас, як підкреслив правозахисник, проблема полягає не лише у скороченні чисельності населення, а й у його структурі, адже Україна стрімко старіє. Після завершення війни державі знадобляться сотні тисяч, а можливо, й мільйони працівників для відновлення економіки та інфраструктури. Саме тому демографічна криза вже стала питанням національної безпеки.
«Однак дискусія не повинна обмежуватися питанням: “Чи потрібні Україні трудові мігранти?” Набагато важливіше поставити інше питання: яких саме трудових мігрантів має залучати Україна, якщо ми думаємо не лише про відновлення економіки, а й про майбутнє української держави?» — зазначив він.
Далі Барієв звернувся до міжнародного досвіду. Він нагадав, що після Другої світової війни Німеччина, а також Франція, Бельгія, Нідерланди, Австрія та інші європейські держави активно залучали іноземних працівників для відновлення економіки. Попри те, що спочатку передбачалося їхнє тимчасове перебування, мільйони людей залишилися жити в цих країнах, створили сім’ї та стали частиною суспільства.
За словами Голови Правління КРЦ, хоча трудові мігранти зробили величезний внесок у відбудову післявоєнної Європи, багато держав згодом зіткнулися зі складнощами інтеграції, формуванням закритих етнічних громад, проблемами соціальної адаптації та дискусіями щодо збереження національної ідентичності.
«Ми маємо розуміти: міграційна політика — це не лише економіка. Це водночас демографічна, гуманітарна, національна та державна політика. Тому вже сьогодні необхідно думати не лише про кількість працівників, а й про їхню здатність стати органічною частиною українського суспільства», — наголосив він.
Барієв також навів приклад Ізраїлю, який протягом десятиліть розвивав економіку завдяки державній політиці репатріації євреїв з усього світу. На його думку, для України це може стати вдалою аналогією — не просто шукати робочу силу, а цілеспрямовано повертати людей, історично пов’язаних з українською державою.
«На мій погляд, державна політика має будуватися насамперед навколо повернення в Україну етнічних українців та представників корінних народів України», — підсумував він у першій частині своїх роздумів.
Правозахисник окремо зупинився на потенціалі етнічних українців, які проживають у країнах Центральної Азії.
За його словами, мало хто сьогодні згадує, що в Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Таджикистані та Туркменістані проживають сотні тисяч етнічних українців. Ці громади сформувалися внаслідок переселень кінця ХІХ століття, освоєння цілинних земель, індустріалізації Радянського Союзу та евакуації підприємств під час Другої світової війни.
Він зазначив, що найчисленніша українська громада проживає в Казахстані. Згідно з переписом населення 2021 року, там мешкає 387 тисяч етнічних українців. Значні українські громади також збереглися в Узбекистані, а загалом лише в країнах Центральної Азії потенційний людський ресурс українського походження може становити близько пів мільйона осіб.
Окрему увагу Голова Правління КРЦ приділив кримським татарам, які проживають у країнах Центральної Азії.
Він нагадав, що саме цей регіон став основним місцем депортації кримськотатарського народу у 1944 році. Із майже 200 тисяч депортованих кримських татар понад 150 тисяч були примусово вивезені до Узбекистану, решта — переважно до Казахстану, Таджикистану та окремих регіонів рф.
За словами Барієва, після початку масового повернення кримських татар до Криму наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років значна частина народу повернулася на Батьківщину, однак далеко не всі змогли або захотіли це зробити.
Він зазначив, що, за оцінками міжнародних організацій та дослідників, донині близько 100 тисяч кримських татар продовжують проживати в країнах Центральної Азії, насамперед в Узбекистані, а також у Казахстані, Киргизстані та Таджикистані.
«Для України цей людський потенціал має особливе значення. По-перше, більшість представників цих громад добре володіють російською мовою, а багато хто з них зберігає знання кримськотатарської мови, що значно полегшує інтеграцію в українське суспільство. По-друге, серед них багато кваліфікованих інженерів, лікарів, педагогів, підприємців, будівельників та фахівців технічних професій, які могли б долучитися до відновлення української економіки. По-третє, і це найважливіше, кримські татари є корінним народом України. Тому їхнє повернення — це не лише вирішення проблеми нестачі робочої сили, а й зміцнення людського потенціалу корінного народу, який після деокупації Криму стане одним із ключових чинників його успішної реінтеграції», — наголосив правозахисник.
Водночас він підкреслив, що далеко не всі представники цих громад захочуть переїхати до України. Однак, якщо держава запропонує зрозумілу програму добровільного повернення, гідні умови праці, підтримку бізнесу, визнання дипломів та соціальні гарантії, значна частина цих людей цілком може розглядати Україну як країну свого майбутнього.
Окремий розділ своїх роздумів Голова Правління КРЦ присвятив кримськотатарській діаспорі Туреччини, Болгарії та Румунії.
За його словами, нащадки вихідців із Криму й сьогодні проживають у багатьох регіонах цих держав, де зберігаються кримськотатарська культура, традиції, історична пам’ять і почуття приналежності до своєї Батьківщини.
Правозахисник наголосив, що йдеться не просто про потенційну робочу силу. Багато представників кримськотатарської діаспори мають сучасну освіту, підприємницький досвід, працюють у промисловості, будівництві, торгівлі та сфері високих технологій, а їхня інтеграція в українське суспільство буде значно простішою, ніж адаптація мігрантів із держав, які не мають історичного та культурного зв’язку з Україною.
Барієв також звернув увагу, що після деокупації Криму Україні доведеться відновлювати не лише інфраструктуру півострова, а й його демографічний баланс.
Він нагадав, що протягом понад десяти років рф здійснювала системну політику зміни складу населення окупованого Криму шляхом масового переселення своїх громадян, що прямо заборонено міжнародним гуманітарним правом.
«Тому вже сьогодні необхідно думати про майбутнє повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину. Якщо представники кримськотатарської діаспори Туреччини, Болгарії та Румунії спочатку зможуть успішно адаптуватися й інтегруватися в материковій Україні, то після звільнення Криму саме вони можуть стати найважливішою складовою відновлення його демографічної структури та реінтеграції півострова», — зазначив правозахисник.
Голова Правління КРЦ також зауважив, що не випадково серед трудових мігрантів, які прибували з Туреччини до Німеччини у 1960–1970-х роках, було чимало представників кримськотатарського народу. За його словами, багато з них успішно інтегрувалися в німецьку економіку, здобули сучасний професійний досвід і створили успішний бізнес.
Підсумовуючи свої роздуми, Барієв запропонував уже сьогодні розпочати формування нової державної міграційної політики.
На його думку, необхідно створити спеціальну міжвідомчу робочу групу за участю Ради національної безпеки і оборони України, Офісу Президента України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, профільних державних органів, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Меджлісу кримськотатарського народу, а також представників українського та турецького бізнесу.
Барієв переконаний, що головним завданням має стати створення державної програми добровільного повернення етнічних українців та представників корінних народів України.
Він також наголосив на необхідності активізації роботи українських посольств у Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Туреччині, Румунії та Болгарії, створення спеціальних програм працевлаштування, визнання кваліфікацій, вивчення української мови, підтримки підприємництва та адаптації сімей.
Окремим напрямом, на його переконання, має стати співпраця з турецьким бізнесом, адже йдеться не лише про залучення робочої сили, а й про можливість залучити в Україну інвестиції, сучасні технології, виробничі потужності, нові підприємства та кваліфікованих фахівців.
«Україна дійсно потребує трудових мігрантів. Але якщо держава все одно формуватиме нову міграційну політику, то вона має враховувати не лише потреби сучасного ринку праці, а й стратегічні інтереси держави на десятиліття вперед. Пріоритет необхідно віддавати тим людям, які історично пов’язані з Україною, поділяють її цінності, здатні швидко інтегруватися в суспільство та готові разом будувати майбутнє нашої країни. Повернення етнічних українців та представників корінних народів України — це не лише вирішення проблеми дефіциту робочої сили. Це інвестиція у збереження української та кримськотатарської ідентичності, зміцнення національної єдності та створення міцної демографічної основи для відновлення України та майбутньої реінтеграції деокупованого Криму», — підсумував Голова Правління КРЦ Ескендер Барієв.