Борис Бабін, д.ю.н., професор, експерт Кримськотатарського Ресурсного Центру
Посушливий період 2019-2021 років у Криму посилює актуальність аналізу організаційних, управлінських та програмних кроків та заходів, вжитих сторонами міждержавного конфлікту стосовно водної кризи на півострові. Дослідження дій РФ у цьому вимірі слід розпочати з 2014 р. тобто з того часу, коли ця країна почала нести широку відповідальність за події та процеси в регіоні. Для такого кваліфікованого аналізу в цілому достатньо відкритих джерел нормативного та програмного характеру, які насамперед стосуються так званої «федеральної цільової програми» «Соціально економічний розвиток Республіки Крим та м. Севастополя до 2020 року» (далі – «ФЦП») .
Адже саме «ФЦП» послідовно проголошувалася РФ як основний фінансовий, нормативний та управлінський «засіб» протиправної «інтеграції» Криму. «ФЦП» була «затверджена» постановою Уряду РФ від 11 серпня 2014 р. № 790 нібито «на виконання» указів Президента РФ від 21 березня 2014 р. № 168 та від 21 квітня 2014 р. № 268, про що було вказане у її «паспорті» . Примітно що насправді ці укази, у яких йдеться про «утворення Кримського федерального округу» та про «реабілітацію народів» , якихось підвалин економічної чи фінансової окупаційної політики РФ в Криму не «встановили». Про «ФЦП» лише згадується в указі № 268, як про таку, що має урахувати питання «реабілітації» під час «соціального облаштування територій». Водночас «Кримський федеральний округ» був «ліквідований» указом Президента РФ від 28 липня 2016 р. № 375 , а питанням «реабілітації» етнічних груп у «ФЦП» приділялася суто «косметична» увага.
За первинною редакцією «ФЦП» вона мала «реалізуватися» в 2 етапи, з 2015 по 2020 рік. В якості «ключових стримуючих факторів соціально-економічного розвитку макрорегіону» «ФЦП» одразу вказувала на «недостатність ресурсної та інфраструктурної забезпеченості регіону життєво необхідними джерелами» води, в тому числі на «наявність обмежень в забезпеченні водними ресурсами для питного і виробничого споживання, включаючи відсутність цілодобового водозабезпечення окремих районів». Отже, вже у серпні 2014 р. уряд РФ був цілком обізнаним про об’єктивні ризики у сфері водокористування, які об’єктивно існують у захопленому РФ Криму. Дійсно, серед «індикаторів та показників реалізації» «ФЦП» було «визначено», зокрема наступні:
– збільшення обсягу води, що подається;
– збільшення долі населення, яке проживає «в районах виникнення локального водо дефіциту», та надійність забезпечення водними ресурсами якого підвищена;
– кількість новостворених водосховищ і реконструйованих гідровузлів на діючих водосховищах комплексного призначення, а також магістральних каналів і трактів водоподання для підвищення їх водовіддання.
У «ФЦП» відзначалося, що у відповідному «інженерному комплексі заходів» її кошти «будуть спрямовані на фінансування заходів щодо забезпечення водопостачання, водовідведення, берегоукріплення та теплопостачання, забезпечення обігу твердих побутових відходів». При цьому «реалізацію» «ФЦП» передбачалося «здійснювати на основі державних контрактів, що укладаються в установленому порядку з виконавцями заходів» «ФЦП», а її первинний затверджений «обсяг фінансування» становив 681221,18 мільйонів рублів, в цінах відповідних років, з них 658135,88 мільйонів (96,6 %) – «з федерального бюджету».
При цьому «реалізація» усіх «заходів з водопостачання, водовідведення» за первинною редакцією «ФЦП» мала здійснюватися через «Міністерство РФ у справах Криму», яке мало «укладати з вищими органами виконавчої влади Республіки Крим та м. Севастополя угоди (договори) про фінансування щодо будівництв і об’єктів, що знаходяться в муніципальній власності або власності відповідних суб’єктів РФ». Таким чином «інвестувати» кошти «ФЦП» мали виключне у майно, неправомірно вилучене («націоналізоване») у держави Україна, АР Крим, територіальних громад, їх установ, підприємств та організацій. Додамо що «профільне міністерство» було «ліквідоване» указом президента РФ № 368 від 15 червня 2015 р. та у наступному за відповідні «заходи» «ФЦП» «відповідає» Міністерство економічного розвитку РФ .
У 2014 році в «Додатку № 1» до «ФЦП» було встановлене її «перелік цільових індикаторів та показників», що вартий на особливу увагу. Адже успішним результатом «реалізації» «ФЦП» в Криму її автори визначили додаткову подачу користувачам 32 тисячі кубометрів води на добу в 2015 р. та в 92 тисячі кубометрів на добу в 2016 р. Водночас ці цифри насправді є невеликими з урахуванням загальних обсягів водокористування на півострові. Та у «ФЦП» узагалі не визначене – до яких власне базових показників мали бути додані відповідні додаткові ресурси. Інший показник, а саме чисельність населення, якому «підвищене надійність забезпечення водними ресурсами» у «ФЦП» було визначене очевидно абстрактне – 100 тисяч осіб у 2014 р., 150 тисяч – у 2015 р., 200 тисяч – у 2016 р., 250 тисяч – у 2017 р. та 900 тисяч – у 2018-2020 роках. Жодного ув’язування цих цифр із конкретними місцевостями Криму «ФЦП» не наводила.
Примітно що оскільки загальна кількість населення Криму на жовтень 2014 р., зокрема згідно заяв окупантів, становила 2284,7 тисяч осіб , та оскільки абсолютна більшість території Криму має ознаки вододефіцитної, показники «ФЦП» за визначенням передбачали «покращення ситуації» у кращому випадку для меншості населення регіону. Така ситуація передбачалася окупантами у 2014 р., навіть якщо не брати до уваги наступне штучне збільшення кількості населення Криму російською «владою» в умовах окупації, як мінімум – до 2411,6 тисяч осіб, за «офіційною статистикою» РФ станом на 2021 рік . Отже вже станом на час схвалення «ФЦП» влада РФ добре усвідомлювала як вразливість ситуації із водокористуванням для більшості населення півострову так і власну неспроможність забезпечити істотне покращення цієї ситуації, навіть без протиправного переселення в Крим власного населення. «ФЦП» у ролі «кількісних показників виконання» також передбачала кількість «новостворених водосховищ», «реконструйованих гідровузлів», «магістральних каналів і трактів» у розмірі 2 об’єкти у 2017 р. та ще 4 – у 2018 р.
Водночас аналіз передбаченого у 2014 р. фінансування «ФЦП» свідчить про те, що вказані питання очевидно не були у пріоритеті для російської «федеральної влади» та її окупаційної «адміністрації». Вказані заходи було включене до «напряму 2» «ФЦП», а саме «Розвиток інженерної інфраструктури та водозабезпечення», за яким у цілому мало бути «виділене» в 2015-2020 роках 65737,62 мільйонів рублів (9,65% загального кошторису «ФЦП») але з них на «заходи із водозабезпечення» АР Крим у 2015-2020 роках передбачалося «виділити» 6485,98 мільйонів рублів (0,95 % загального «кошторису» «ФЦП»), а Севастополя – 4569,44 мільйони рублів (0,67 % цього «кошторису»). Також примітно, що ці кошти (разом до 1,63 % «ФЦП») «розподілялися» непропорційно, із переважною «увагою до потреб» Севастополя як головного центру мілітаризації Криму. Адже у Севастополі в 2014 р. населення становило, за даними окупантів 393,3 тисячі осіб, а в АР Крим 1891,4 осіб; тому на водозабезпечення кожного мешканця Севастополя «ФЦП» передбачала «11,6 тисяч рублів на особу», а для мешканців АР Крим – лише «3,34 тисячі на особу».
Також примітно що переважну частину «коштів» «ФЦП» планувалося витратити у період 2016-2017 років (як щодо АР Крим так і стосовно Севастополя за ці два роки передбачалося освоїти до 2/3 коштів). «Заходи» «ФЦП» були структуровані на групи, зокрема це стосувалося водопостачання Севастополя. Воно охоплювало 11 «заходів», включно із «малобюджетними», такими як облаштування свердловини у селі Родне, перекладання водогонів Роднікове-Ласпі та резервного Північна сторона – Інкерман, модернізація насосів гідровузла у селищі Штурмове, реконструкція гідровузла на вулиці Портовій та удосконалення роботи гідровузла № 3, водопостачання сіл Резервне, Гончарне, селища Первомайка, перекладання аварійних мереж водогону Севастополя. З істотних інвестицій ці заходи передбачали дві «модульні» опріснювальні станції, у Балаклаві та Південній стороні Севастополя, та навіть «альтернативний варіант» водопостачання міста з села Озерне до селища Штурмове. Хоча хід реалізації «малобюджетних» проектів відстежити важко, можна констатувати, що ані опріснювальних станцій, ані «альтернативного водопостачання» у місті не з’явилося.
Водопостачання АР Крим, згідно «ФЦП» мало забезпечуватися 13 заходами, насамперед малобюджетними, такими як реконструкція 2,2 кілометрів тунельного водогону до Ялти та другої черги цього водогону, реконструкція очисних споруд у Ізобільному (Алушта), реконструкція водних резервуарів (системи ставків у Сімферополі та малих резервуарів в Гурзуфі та Ялті), станції підготовки води у селищі Приморський (Феодосія), мереж розподілу в Керчі та різних районах Феодосії, селищі Леніне (Єди-Кую), а також встановлення системі обліку та телеметрії на водогонах Сімферополя та інших об’єктах, відданих окупантами у «відання» «республіканському підприємству» «Вода Криму».
Також «ФЦП» передбачала, у вимірі реконструкції водовідведення 15 «малобюджетних заходів» в АР Крим, зокрема реконструкцію каналізаційних споруд селищ Малий Маяк, Малореченське (Алушта), Орджонікідзе (Феодосія), дитячого центру «Артек», міст Саки та Судак, селища Новофедорівка, селища Леніне (Єди-Кую), а також будівництво очисних споруд у селищі Леніне (Єди-Кую), селищі Кацивелі та місті Сімферополь. Можна побачити що практичною метою таких «заходів» було не стільки збереження вод, скільки «розвиток курортного потенціалу», адже очевидною є увага «ФЦП» не до каналізаційних систем великих населених пунктів Криму, а для об’єктів приморської, рекреаційної інфраструктури. Реконструкція водовідведення Севастополя передбачала більше заходів ніж в усьому Криму, а саме 17, з яких 5 стосувалися реконструкції окремих наявних об’єктів, ще 3 – перекладання зношених систем та інші – будівництва нових споруд, зокрема таких, як каналізаційні очисні споруди «Південні», кошти на які мали бути освоєні до 2018 р. Як мінімум цей ключовий об’єкт «ФЦП» по Севастополю не був зданим у експлуатацію і у 2021 році.
Серед інфраструктурних проектів, крім вказаних коштів на водозабезпечення та водовідведення «ФЦП» передбачала «інвестування» у будівництво водосховищ – Шовковичного (1750 мільйонів рублів), Соколиного (1750 мільйонів рублів), Солнечногірського (7310 мільйонів рублів), Многореченського (2100 мільйонів рублів), та на реконструкцію Кутузівського водосховища (720 мільйонів рублів). Наразі очевидно, що станом на 2021 рік від реалізації проекту Солнечногірського водосховища для постачання Судака окупаційна «влада» відмовилася вже у 2016 , будівництво Соколинського водосховища було «зупинене» у 2017 р. а щодо заявленого «ФЦП» будівництва Многореченського водосховища для Ялти, Шовковичного водосховища у Бахчисарайському районі жодної інформації немає, вочевидь воно й не розпочиналося. Щодо збудованого у 1985 р. Кутузівського водосховища, призначеного для водозабепечення Алушти, жодної інформації про його «реконструкцію» з 2015 р. немає.
Фактично ж основним «інфраструктурним проектним заходом» «ФЦП», із первинним «кошторисом» у 32 мільярди рублів, щодо водокористування стало проектування та будівництво тракту водоподання з каскадом насосних станцій та резервуара чистої води від Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів до міста Керчі. Ці водозабори, розташовані у відповідно Джанкойському районі (село Просторне) та Ніжньогірському районі (села Нежіне та Новогригорівка), та системи скидання з них води в русло Північнокримського каналу для перекачування у Східний Крим фактично стали основним практичним заходом «освоєння коштів» «ФЦП» відповідного спрямування.
Уявлення про ступінь виконання вказаних заходів можна отримати навіть з «офіційних звітів про виконання» «ФЦП». Характерно що ці «звіти» не передбачали виконання жодних «науково-дослідних робіт» та навіть їх проектування, усі заходи «ФЦП» реалізовувалися виключно у режимі «практичного освоєння коштів». Зокрема у 2015 р. навіть за цими «звітами» єдиними «здійсненими заходами» було проектування Соколинського водосховища (від якого потім відмовилися) та модернізація гідровузла у Штурмовому (Севастополь). За 2016 рік у «звітах» щодо «ФЦП» вказувалося про продовження робіт у Штурмовому та про роботи на Нєжінському, Просторненському і Новогрігорівському водозаборах. «Звіт» за 2017 рік ретельно описує продовження робіт на цих водозаборах, включаючи трубопроводи та тракти подачі води та згадує про проектування у Севастополі очисних споруд «Південні». У «звіті» за 2018 рік також згадане «Південні», а також – реконструкцію каналізаційного колектора у Сімферополі та мереж каналізації та водопостачання в околицях міста сумарною довжиною менше 5 кілометрів.
Водночас саме у серпні 2018 р. окупанти запустили у повному обсязі систему Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів потужністю 136 тисяч кубометрів на добу. З інших «інвестицій» у сфері водокористування «звіт» згадує лише про роботи на системі водозабепечення центру «Артек». Про аналогічні роботи вказано й у звіті за 2019 рік, до яких лише додано точкову реконструкцію двох локальних водогонів у Севастополі та будівництво колектора у селищі Леніно (Єди-Кую). Примітно що й у 2020 році кошти «ФЦП» на розширення системи Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів продовжували витрачатися, зокрема й на будівництво нових свердловин. З інших робіт у сфері водокористування у 2020 р. «звіт» «ФЦП» згадує про реконструкцію системи водопостачання у селі Оленівка Чорноморського району та того самого селища Леніно (Єди-Кую). Також у 2020 році згідно «звіту» мало початися будівництво водогону від Іванівського водозабору (Сакський район) до Міжгірного гідровузла, який є резервним для Сімферополя.
Отже абсолютна більшість заходів «ФЦП» у сфері водорозподілу, каналізації та інфраструктурних проектів або не розпочиналася узагалі (водосховища та більшість каналізаційних мереж), або не була станом на 2021 рік завершена (очисні «Південні», розпочаті ремонти окремих каналізаційних мереж). Основним виконаним у цілому проектом «ФЦП» стала система Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів у її первинному варіанті. Цікаво що таку ситуацію не можна пояснити відсутністю коштів, адже фактичне касове виконання «ФЦП» з «федерального бюджету», згідно «офіційних відомостей» нібито становило 100,4 % у 2015 р., 96 % у 2016 р., 93,4 % у 2017 р., 91,8 % у 2018 р., 81,3 % у 2019 р. та 107,9 % у 2020 р.
При цьому до 2020 р. було «ФЦП» було заплановано (із відсутністю згадок про ступінь виконання) 404 кілометри нових чи реконструйованих систем водопостачання, 56 кілометрів заміни зношених мереж, 19,3 кілометри нових і реконструйованих каналізаційних колекторів, будівництво та реконструкція 4 водоочисних споруд, відновлення та розбудова 24 каналізаційних очисних споруд (з них 3 у Севастополі) та 9 каналізаційних споруд (з них 3 у Севастополі) та 14 магістральних об’єктів . При цьому з усіх цих об’єктів «офіційно здано в експлуатацію» лише вищезгадану систему водозаборів для Сходу Криму.
Примітно, що невиконання вищевказаних «заходів» «ФЦП» «компенсувалося» постійними «змінами до програми» та «збільшенням її кошторису». Зокрема «ФЦП» було «змінене» 12 постановами уряду РФ (2014 р. № 1589, 2015 р. № 589, 2015 р. № 873, 2016 р. № 160, 2016 р. № 1260, 2017 р. № 1172, 2018 р. № 42, 2019 р. № 874, 2019 р. № 1642, 2020 р. № 498, 2020 р. № 1123 та 2021 р. № 166), її строк був «подовженим» до 2024 року, із розбиттям на «чотири етапи», а її «кошторис» виріс до 1257 мільярдів 280 мільйонів рублів, з яких 94,66 % припадає на «кошти федерального бюджету», – 3 % на «бюджети суб’єктів» та ще 3,5 % – на «позабюджетні джерела» У «новій редакції» «ФЦП», станом на кінець 2020 року, в рамках 38 «напрямів заходів» «розвитку інженерної інфраструктури та водозабезпечення» передбачалося реалізація вже 142 «проектів» «загальним кошторисом» 174 мільярди 67 мільйонів рублів, тобто вже 13,84 % від «загальних коштів». Але з цих 38 «напрямів» лише 17 стосувалося саме водозабезпечення. Аналіз цих «напрямів» зробити вже важко адже їх значна частина стосується абстрактних «інших заходів» .
Втім з пойменованих у «новій редакції» «ФЦП» «заходів» значна частина має відношення саме до розвитку системи трьох згаданих вище водозаборів для Сходу Криму, а саме – оновлення систем Фронтового, Станційного (Керченського) та Феодосійського водосховищ, призначених для Сходу Криму та заповнених наразі з Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів. На ці ключові практичні об’єкти «ФЦП» узагалі передбачене 14 мільярдів 258,39 мільйонів рублів, із перспективою нарощування водопостачання у цій системі до 195 тисяч кубометрів на добу. Також наразі у «ФЦП» залишилися такі «заходи» як реконструкція тунельного водоводу на Південний беріг Криму, реконструкція каналізаційного колектора в Сімферополі, та каналізаційних очисних споруд в селищі Мигдальне (для міста Судак), будівництво очисних споруд «Південні» у Севастополі, розчищення Кутузовського водосховища, та (як не дивно) будівництво Соколинського водосховища і тракту водоподачи на Севастополь (від яких, як вже зазначалося, окупаційна адміністрація нібито відмовилася).
Таким чином як вище керівництво РФ, так й окупаційна «влада» із 2014 розуміли важливість питання водозабезпечення у маловодному Криму, але до 2020 року системних заходів із стабілізації ситуації не вживалося. Зокрема, передбачені «заходи» «ФЦП», попре значні виділені «федеральні кошти», реалізовані не були. Водночас навіть виконання цих «заходів» щодо відведення та водорозподілу у повному чи хоча б значному обсязі не знизило б викликів для господарства півострову. Адже відповідна частина «ФЦП», як у її первинній, так і нинішній «редакціях» носить здебільшого паліативний характер. «Інфраструктурні проекти» «ФЦП» або не мають необхідного наукового обґрунтування або не забезпечені належними технологіями, їх більшість очевидно була призначена виключно для «освоєння федеральних коштів» окупантами, без вжиття практичних кроків.
З 2014 року очевидною була концентрація заходів «ФЦП» на водозабепеченні саме Севастополя як головної військової бази загарбників, але виконання вказаних заходів станом на літо 2020 року окупантами було провалене. Єдиним в цілому реалізованим комплексом заходів «ФЦП» стала розбудова Нєжінського, Просторненського і Новогрігорівського водозаборів для водозабезпечення Східного Криму. Водночас саме робота цих водозаборів, із викачуванням щорічно десятків мільйонів кубометрів на кожному з них наразі стала ключовою у формуванні екологічної кризи в сучасному Криму.
[1] https://www.garant.ru/products/ipo/prime/doc/70614732/
[2] https://fcp.economy.gov.ru/cgi-bin/cis/fcp.cgi/Fcp/ViewFcp/View/2017/42
[3] http://static.kremlin.ru/media/acts/files/0001201403210018.pdf
[4] https://rg.ru/2014/04/21/reabilitaciya-site-dok.html
[5] http://www.garant.ru/news/815740/
[6] http://kremlin.ru/events/president/news/49998
[7] http://www.gks.ru/free_doc/new_site/population/demo/perepis_krim/tab-krim.htm
[8] https://rosstat.gov.ru/storage/mediabank/wJkrbrPg/Popul2021_Site.xls
[9] https://ru.krymr.com/a/news/28040089.html
[10] https://www.interfax-russia.ru/south-and-north-caucasus/news/stroitelstvo-sokolinskogo-vodohranilishcha-v-krymu-priostanovleno
[11] https://fcp.economy.gov.ru/cms/cgi-bin/cis/cms.cgi/CMS/Item/184?params=429
[12] https://fcp.economy.gov.ru/cgi bin/cis/fcp.cgi/Fcp/ViewFcp/View/2017/429
[13] https://fcp.economy.gov.ru/cgi-bin/cis/fcp.cgi/Fcp/Passport/View/2017/429/
[14] https://fcp2020.ru/monitoring/