Білорусь наразі входить у передвиборче піке, та уперше з 1996 року цілком неясно, що стане у північного сусіда після президентских перегонів 9 серпня. Основних варіантів наразі три.
Перший це збереження нинішнього режиму, істотно послабленого за умов масових протестів, які вже розпочалися, та за повної втрати підтримки громадян.
Другий це прихід до влади, через вибори, заколот чи революцію опозиціонера із орієнтацією на збереження беларуської державності.
Третім є прихід до влади, через заколот або унаслідок невдалої революції, проросійських сил із наступною анексією Білорусі агресором.
Але за будь-яких обставин тієї "сталої" та "неполітичної" державності, яку ставили нам у приклад вітчизняні прихільники "сильної руки", на північ від Чорнобилю більш не існує.
Якою мала б бути політика України у цій ситуації?
Виключно прагматичною.
Україні наразі стратегічно невигідний третій варіант, коли влада Білорусі зникає як суб`єкт, а у Мінську буде сидіти такий саме гаутляйтер, як в Криму та Донецьку.
За цих умов єдиною мовою діалогу може бути підготовка до оборони від удару з півночі.
Бо після анексії Білорусі спроба окупації України буде неминучою.
У цій ситуації Україна має надати притулок та підтримку усім політичним силам, що будуть рятувати життя від підвалів МГБ БНР, а також чиновникам та силовикам, військовим нинішньої влади Білорусі.
Бо й Лукашенко, й опозиція йому, перефразуючи класику, є живими людьми, що борються за владу у власній державі. А ось вбивати їх усіх разом прийдуть зі сходу живі мерці.
Це наш життевий інтерес. Бо відновлення білоруської державності також буде неминучим. Як звісно неминучим вбачається розпад агресора до середини ХХІ сторіччя.
Тому Україна мусить не лише не визнавати, навіть де-факто анексію Білорусі, але й всіляко підтримувати її останню політично автономну владу в екзилі, де б та влада себе не визначала та ким би не була.
Єдиний позитив для нас від цієї ситуації – це припинення Мінського процесу за змістом та місцем.
Адже будь-яка форма анексії Білорусі буде найкращим для нас підгрунтям для переформатування міжнародної позиції щодо Донбасу.
Для констатації неможливості діалогу на умовах агресора.
А ось варіант перемоги опозиції, яка зможе утримати владу та захиститися від окупації росіян, такого собі "білоруського Пашиняна" насправді є непоганим та залишає Україні широке пола для маневру.
Ні, звісно Білорусь залишиться сателитом РФ, але ступінь її автономії значно виросте та буде нагадувати Казахстан чи ту саму Вірменію або навіть Азербайджан.
У цих умовах Україна може посилити власні позиції та користуватися ними насамперед у тому самому Мінському процесі, у забезпеченні військової безпеки з півночі та й у питанні Криму.
Бо не варто забувати що сьогодні саме лукашенківська Білорусь є основним зовнішнім партнером, якщо не рахувати РФ, для кримської економіки. Не слід ігнорувати й те, що адміністрація Лукашенка має значну нерухомість в Криму та активно нею наразі користується.
Цей негативний для нас фактор можна буде припинити зважаючи на слабкість нової білоруської влади, яка буде мати основною проблемою звісно не Україну, а тих самих живих мерців.
Добрим козирем на подібних перемовинах може стати прийняття Україною всієї нинішньої політеліти Білорусі, адже її значна частина у гості до живих мерців скоріш за усе не захоче.
То нехай поки поживуть десь у Броварах а ми їх будемо видавати Мінську. Але виключно на обгрунтовані запити новоутвореної білоруської САП про конкретні та дуже добре нам доведені корупційні кейси. Або й не будемо.
Лукашенко сможе стати добрим заступником пана Саакашвілі у Раді реформ прикладом. Якщо наші скромні безпекові бажання нова влада синьоокої не врахує.
Також Україна зможе стати у таких умовах посередником між Мінськом та умовним Заходом.
Як не парадоксально, але збереження у владі Лукашенка залишає нам приблизно те саме вікно можливостей.
Бо його послаблена після 9 серпня влада ніяк не відмовиться від лояльності Києва. Та буде готовою на поступки
Умови нашої лояльності власне наведені вище – це якісь варіанти щодо Мінського процесу. Кращий з них стане заявою від переобраного пана Лукашенки: "як же мені це все набридло, давайте переїджайте звідси кудись в Кишинів". Явно можливі якісь варіанти щодо кримської економіки. Нехай лукашенківська обслуга й далі торгує путівками в його ялтинські палаци, але непублічне ембарго на кримські товари та на інвестицій в Крим для білорусів нам не завадить. Й таке ембарго явно можна буде спробувати з новообраного ушосте вибити.
Так само кращим стимулом для успішних переговорів стане пара тисяч легалізованих політбіженців з Мінську.
Але такий торг може відбутися за одної категоричної попередньої умови.
Україна до 9 серпня 2020 р. має публічно та й не дуже наголосити про повне невтручання у події в Білорусі.
Нехай там переможе сильніший.
А коли навколо нього будуть трупи друзів та ворогів й поруч крижане дихання короля ночі – ось тоді буде варто запропонувати переможцю наші скромні послуги та підтримку.
На дуже скромних умовах.
Борис Бабін, професор,
експерт Кримськотатарського Ресурсного Центру