Перша заступниця Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Олена Крамаренко нещодавно повідомила, що Україна планує звернутися до міжнародних судових інституцій, зокрема до Міжнародного суду ООН, із позовом проти росії за порушення Конвенції ООН з морського права.
Нагадаємо, що цей позов стосується екологічної шкоди, спричиненої аваріями танкерів «Волгонефть 212» і «Волгонефть 239» у Чорному морі.
- Які шанси України на успіх у Міжнародному суді ООН за позовом проти росії за порушення Конвенції ООН з морського права?
- Які юридичні виклики можуть виникнути під час розгляду цього позову в міжнародних судових інституціях?
- Чи можна розраховувати на притягнення до відповідальності конкретних осіб або компаній, які мали відношення до цих інцидентів?
Про це можете прочитати у коментарі доктора юридичних наук, професора, експерта Кримськотатарського Ресурсного Центру Бориса Бабіна.
Відомо, що окрім судових дій, Україна активізувала зусилля в інших міжнародних механізмах, зокрема:
- ініціювала термінове засідання комісії Конвенції про захист Чорного моря від забруднення для обговорення ситуації, подала заяву про порушення екологічних стандартів та закликала провести незалежну експертизу стану води, донних відкладень та морської екосистеми.
- через Програму ООН з довкілля заявила про масштаби катастрофи та звернулася за технічною й експертною допомогою,
- ЮНЕСКО запропоновала створити міжнародну місію для оцінки екологічних збитків і координації заходів з відновлення морської екосистеми.
- до Міжнародної морської організації подала запит на розслідування інцидентів відповідно до Конвенції MARPOL щодо запобігання забрудненню суднами.
Говорячи про можливі виклики та перспективи, то Борис Бабін зазначає, що потенційній спір між Україною та росією щодо екологічної катастрофи 15 грудня 2024 року та її наслідків для морського довкілля може розглядатися відповідно до Конвенції ООН з морського права та її додатків, в рамках окремо утвореного міжнародного арбітражу. Водночас не слід забувати, що такий арбітраж вже розглядає справу 2017-06, яка стосується порушень росією цієї ж Конвенції, на підставі її статті 287 та додатку VII, включно з екологічними порушеннями, яка охоплює події починаючи з 2014 року.
«У тій справі арбітраж у лютому 2020 року схвалив дуже контроверсійне рішення щодо заперечень росії про прийнятність позову та заявив, що не буде розглядати по суті вимоги України, які випливають із її прав прибережної держави щодо Кримського півострову, оскільки визнав питання півострова поза межами власної юрисдикції. Відтак надалі сторони сконцентрували спір щодо подій в Азовському морі та Керченській протоці, насамперед у вимірі незаконності Керченського мосту та обмежень росією свободи судноплавства, але й у цих питаннях арбітраж відклав рішення про заперечення рф щодо статусу Азовського моря та протоки як «історичних внутрішніх вод», на які начебто не поширюється Конвенція», – пояснив він.
За словами експерта, із 2023 року агресор просуває у тому арбітражі власні заяви про анексію материкових азовських регіонів України, так само як до 2020 року він робив це щодо Криму. Таким чином потенційний спір між Україною та росією щодо нової екологічної катастрофи необхідно будувати з урахуванням сумного досвіду справи 2017-06, прорахунки у підготовці позиції в якій ніяк не вплинули на кар’єру та статус основних виконавців з МЗС України, що витрачали в ній чималі кошти на закупівлю юридичних радників.
«Якщо у новій справі позицію України будуть готувати ті самі посадовці МЗС та ті самі закуплені юристи відповідної фірми, ризики ухилення агресора від відповідальності стають істотними. Водночас істотні перспективи мають спори у конвенційних органах тих природоохоронних конвенцій ООН, у яких росія досі бере участь, якщо цим питанням будуть послідовно займатися не «незмінні фахівці» МЗС, які тривалий час не спроміглися просто перекласти та офіційно оприлюднити Конвенцію 1982 року українською, а, прикладом Мінекології України, у ньому можна висловити обережний оптимізм», – додав він.
Щодо відповідальності окремих підконтрольних агресорові фізичних, юридичних осіб чи органів управління експерт констатував, що міжнародне морське та міжнародне екологічне право передбачають насамперед відповідальність, зокрема й майнову, держави-забруднювача.
«Тому у міжнародних спорах єдиним суб’єктом відповідальності буде сама росія. Водночас не можна виключати відповідальності підконтрольних росії суб’єктів в рамках кримінальних проваджень, які можуть порушити Україна чи інші чорноморські держави за фактами шкоди їх довкіллю в межах їх виключної економічної зони та територіального моря, у таких справах можливо висування цивільних позовів про шкоду, та в українській правовій системі єдиним її набувачем буде держава», – додав Бабін.
Юрист підкреслив, що водночас подання цивільних позовів від конкретних постраждалих осіб чи спільнот як проти держави росія, так і проти підконтрольних росії суб’єктів потребуватиме на додаткову експертну та методичну підготовку. Діяльність зі стягнення присудженої шкоди може відбуватися за рахунок закордонного майна та активів росії чи відповідних суб’єктів, ефективність такої процедури буде зумовленою й розмірами такої визначеної судом чи арбітражем шкоди.