Усіх журналістів України нагородили Пулітцерівською премією

10 Травня, 2022

Усім українським журналістам вирішили присудити Пулітцерівську премію у спеціальній номінації «Особлива згадка» «за їхню мужність, витривалість та відданість правдивому висвітленню подій під час безжального вторгнення володимира путіна» в Україну.

Проте хочемо вам нагадати, що уваги варті і ті журналісти, які продовжують працювати в окупованому Криму із 2014 року.

Так, спочатку на півострові продовжували працювати професійні журналісти, але із зростанням тиску більшість із них були змушені виїхати на материкову Україну, а хтось залишався та підпільно готував матеріали для українських ЗМІ. Внаслідок цього, на території розпочала свій розвиток громадянська журналістика. Прості люди, що змушені жити в умовах тимчасової окупації, взяли в руки мобільні телефони та ввімкнули камеру, аби зафіксувати численні правопорушення щодо представників корінного кримськотатарського народу.

Російські силовики під час обшуків в будинках активістів або під час «судових засідань» в Криму могли просто вибити телефон і камеру у журналістів, котрі фіксували усе на відео. Часом окупанти до них застосовували і фізичну силу. Як інструмент тиску і розправи над активістами застосовувалося російське законодавство. Журналістів притягували до адміністративної відповідальності нібито за організацію або участь в несанкціонованому мітингу.

Уже зараз серед численних політв’язнів Кремля є низка активістів, громадянських журналістів, блогерів із «Кримської солідарності».

14 кримських журналістів заплатили за свою позицію та наразі знаходяться у застінках ФСБ: Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Амет Сулейманов, Різа Ізетов, Емір-Усеїн Куку, Олексій Бессарабов, Наріман Джелялов та Владислав Єсипенко.

Півострів перетворили на територію беззаконня з найменшим рівнем свободи слова.

Кримськотатарський Ресурсний Центр закликає міжнародне співтовариство продовжувати посилювати тиск на державу-окупанта, щоб наші співвітчизники могли продовжувати свою професійну діяльність.