У 1915 році, 111 років тому, в селі Уркуста (Передове) Балаклавського району міста Акʼяра (Севастополя) народився Юнус Теміркая — кримськотатарський поет, педагог, представник національної інтелігенції.
Майбутній поет рано залишився сиротою, після смерті батьків у 1921 році його виховували дідусь і бабуся. Освіту здобував у сільській школі, згодом навчався у Коккозській школі молоді та Бахчисарайському педагогічному технікумі. Саме там під впливом відомого педагога й просвітника Усеїна Куркчі Юнус Теміркая почав писати вірші.
У 1935 році він вступив до Кримського педагогічного інституту на факультет кримськотатарської мови та літератури, де його викладачем був Яя Наджі Байбуртли. У студентські роки Теміркая активно долучався до літературного життя, був редактором студентського журналу «Яш къалемлер», а його поезії та переклади публікувалися у кримськотатарських газетах і журналах.
Після завершення навчання працював учителем і директором школи, викладав рідну мову та літературу.
18 травня 1944 року Юнуса Теміркаю, як і весь кримськотатарський народ, було депортовано до Узбекистану. У місцях заслання він працював на важких промислових об’єктах, а згодом працював викладачем у Наманганській області продовжуючи літературну діяльність.
У період депортації побачили світ його поетичні збірки, серед яких:
• «Сабаларнынъ тазелиги» (1970),
• «Дагъ чокърагъы» (1972),
• «Танлар» (1976),
• «Амет Хан» (1980),
• «Джан эзгилерим» (1983).
У 1990-х роках Юнус Теміркая повернувся до Криму. Його твори знову почали публікуватися в кримськотатарській пресі. У 1995 році вийшла його остання прижиттєва збірка — «Сонъки тёллерим» («Останні творіння»).
У 1993 році Юнус Теміркая став членом Союзу письменників України.
Талановитий поет помер 14 вересня 2004 року в Акмєсджіті (Сімферополі). Творчість Юнуса Теміркаї є важливою складовою кримськотатарської літературної спадщини та символом культурної стійкості корінного народу України, який пережив депортацію, вигнання й боротьбу за повернення на Батьківщину.