238 років тому відбулася перша окупація Криму: у 1783 році у всіх великих населених пунктах Кримського ханства був зачитаний маніфест про приєднання Криму до Росії. Як це все відбувалося тоді? Чи є якісь подібності із сучасною окупацією півострова Росією? Про це можете прочитати в інтерв’ю з кримським істориком Гульнарою Абдулаєвою.
– Як проходила окупація Криму в 1783 році? Які були особливості того періоду?
– У 1768 року Кримське ханство в союзі з Османською імперією вступило у війну з Російською імперією, яка формально завершилася в 1774 році підписанням Кучук-Кайнарджийського миру. Цей договір був досить умовним. До нього часто апелюють, але насправді ніякої політичної, дипломатичної цінності він не містив. Оскільки, насправді, Кримське ханство ніколи і не було залежним від будь-якої держави, тим більше від Османської імперії. Крим і Османська імперія були завжди союзниками, між цими державами ще в XV столітті був укладений договір про те, що держави підтримують один одного у всіх військових і політичних кампаніях. Тобто, ось це поняття, що Крим колись був у залежності від Османської імперії дуже часто підміняють. Як правило, такою пропагандою завжди займалися російські історики ще в XVIII столітті. Власне, коли збирали всі конференції, які передували договору, сторони не могли прийти до єдиного рішення, тому що османська, кримськотатарська сторони не розуміли, що хоче Росія, а Росія вимагала якоїсь незалежності.
Але все ж був підписаний цей договір, в якому говорилося, що ні османська, ні російська сторона не має права розміщувати свої військові гарнізони на території Кримського ханства. І буквально через кілька днів, цей договір порушила Росія висадкою російських військ під Алуштою.
Росія вже на той момент мала в планах поступову окупацію Криму, потім вони хотіли завоювати і Константинополь.
Тут і почалося найцікавіше. У цей момент була часта зміна ханів, що негативно вплинуло на політичну ситуацію. Дуже часто переобирали ханів, які не справлялася з керуванням і в 1777 році ханом був обраний Шагін Гірай. Це був досить прогресивний молодий чоловік, він був проєвропейських поглядів, дивився на Кримське ханство, як на сильну, потужну державу. Він хотів відродити чорноморську імперію, і, відповідно, не дотримався ні Османського боку, ні Російського.
Зміною влади скористалася російська сторона. На той момент, на півострові вже були російські війська, і Росії було важливо зберегти їх там. І почалася та сама пропаганда.
Був такий російський дипломат Микита Панін і його агенти стали дуже добре працювати в Криму. Вони спробували розгойдати ситуацію, щоб кримські татари повністю відреклися від свого хана і поступово переходили під руку Російської імперії. Але кримські татари залишалися відданими своєму правителю. До речі кажучи, не тільки кримські татари, а й збереглися відомства, де і караїми, і кримчаки, і уруми писали петиції, що вони не хочуть переходити ні під чию-небудь руку і залишаються вірними своєму кримському хану.
Російські агенти розуміли, що так справа не може йти. Тоді Григорій Потьомкін, який командував операцією окупації Криму, віддав наказ оточити кримський півострів російськими кораблями з моря, замкнути порти і силою зброї змушував жителів півострова – кримських татар скоритися Росії. Свої дії він коментував як пряма вказівка нового кримського хана. Все це робилося для того, щоб народ піддався на провокацію і виступив проти Шагін Гірая. Спалахнуло повстання, і воно вилилося проти свого ж хана. Російські міністри прийняли рішення як-би «підтримати» останнього кримського хана, але він навіть не знав про те, які чутки були поширені на території всього Кримського півострова. Природно ніяких таких вказівок він не давав. Але ця ситуація дала привід ввести додаткові війська і втихомирити «антиханське» повстання.
Повстання було придушене дуже жорстко. А тих людей хто був проти, вбивали цілими поселеннями. Репресії були жорстокі. Сталося все дуже швидко, завдяки тому, що російська армія була потужна, було дуже багато найманих воєначальників. Тоді їм вдалося швидко підпорядкувати своєму впливу Крим тільки, повторюся, завдяки професійній армії.
Ось так вони безцеремонно увійшли до Криму. Маніфест був підписаний 19 квітня 1783, але тоді в Петербурзі взагалі забули про те, що хан не залишив офіційне зречення від трону. Тобто династія Гіраїв кримських ханів до сих пір вважається легітимною, тому що не було підписано зречення.
– Які ви можете провести паралелі з окупацією 2014?
– Історія повторюється. В принципі, як вони увійшли тоді безцеремонно до Криму, так само вони прийшли і в цей раз. Знову-таки вони скористалися ситуацією, коли Україна пережила революцію. Тобто вони увійшли в той найслабший момент, так само, як і в 1783 році. Оскільки до 1774 року Кримське ханство було досить слабким після виснажливої війни.
Отже, паралелі можна проводити. Це було так само. Безцеремонне вторгнення в найслабший момент для держави.
– Яке було становище кримських татар в період окупації? Яка була їхня позиція? Які подібності та відмінності з сучасним становищем на півострові?
– Кримські татари не присягали російській імператриці. Насправді, присягнули лише кілька беїв, боячись за власне життя. Їх підписи стояли в документах, але кілька беїв – це не народ, це не уряд.
Окупація Криму в 2014 стала шоком для корінного кримськотатарського народу. Тут можна провести паралелі між 1783 і 2014. Це був дійсно шок для кримських татар і в той час, ніхто не сприймав, що змінилася влада, і тому російська імперія зі свого боку спробувала зробити так, щоб народ ставився до неї лояльніше. Але цього не сталося.
Справа в тому, що вони стали залучати на свій бік духовенство, щоб через них схиляти народ на сторону Росії. Але варто підкреслити, що жодна духовне особа не повелося на цю провокацію. І тому першими піддалися репресіям саме духовні особи.
– Після окупації Криму в 2014 році, з півострова за різними даними виїхало понад 50 000 кримчан, серед яких більшість – кримські татари. Яка ситуація з цим була 200 років тому?
– Дійсно, тоді з Криму змушені були виїхати багато людей. Спочатку з країни почали виїжджати перші особи держави: військові міністри, дворяни, а далі і прості кримські татари. У них не було вибору, бо репресивна машина дуже сильно заробила і на той момент, вже тоді у Потьомкіна була ідея висилати кримських татар з Південного берега Криму в глибинку російських губерній.
Народ став страждати через утиски, почали приїжджати російські чиновники, з’являлися нові правила. У кримських татар почали забирати землі і роздавати кримському дворянству. До того періоду, на півострові проживало 2 мільйони жителів, але після окупації, Крим на половину осиротів.
Дуже багато людей виїжджало в Османську імперію. Вони точно так само, як і сьогодні, думали, що виїжджають тимчасово, але тим не менше це була перша хвиля еміграції, коли Крим покидали кримські татари. Друга хвиля була через 80 років під час Кримської війни, третя була в 1917, і в 2014, як виявилося, настала четверта хвиля. Звичайно, вона менша, але кожен день з Криму їде все більше і більше людей з тих чи інших причин.
Підсумовуючи, ми можемо з упевненістю сказати, що історія насправді циклічна і все повторюється. Але скільки знадобиться тепер часу для відновлення справедливості?