Кримськотатарський Ресурсний Центр

Це найбільш значущий законодавчий і політичний крок України - Олівер Лооде

9 серпня 2021

Кримськотатарський Ресурсний Центр перевів закон України «Про корінні народи України» англійською, іспанською, французькою мовами і направив його провідним експертам світу в області прав корінних народів. КРЦ представить серію публікацій з експертними думками фахівців.

Хочемо представити вам коментар Керуючого директора, URALIC Centre, Члена Постійного форуму ООН з питань корінних народів (UNPFII), 2014-2016 Олівера Лооде.

Переклад з англійської

Перш за все хочу привітати Верховну Раду з прийняттям Закону про корінні народи України. Це найбільш значущий законодавчий і політичний крок України на шляху до забезпечення прав корінних народів України з березня 2014 року, хоча Україна все ще перебуває на початку цього процесу, який завершиться звільненням Криму від незаконної окупації Російською Федерацією.

Моя загальна оцінка закону, коли я порівнюю його з керівними принципами та конкретними статтями Декларації Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів (ДПКН ООН), полягає в тому, що, хоча закон безумовно визнає і просуває права корінних народів Криму - невід'ємну частину України - але менш ясно, чи можуть і яким чином інші етнічні групи, які будуть відповідати загальним критеріям корінних народів, викладених в статті 1, можуть подати заявку на визнання в якості корінних народів України. У мене також є сумніви щодо того, чи правильно Верховна Рада зрозуміла значення терміну «самовизначення» в контексті корінних народів, і зокрема, щодо їх представницьких інститутів.

У статті 1 існує певне протиріччя між загальними критеріями корінних народів України в пункті 1.1 та дуже конкретним і закритим списком трьох корінних народів (кримські татари, караїми та кримчаки), викладеним у пункті 1.2.

А саме, чи означає перерахування трьох корінних народів, що всі вони відповідають загальним критеріям пункту 1.1? Наприклад, чи є переконливі докази самосвідомості або самоідентифікації кримчаків і караїмів як корінних народів України? І в більш загальному плані, чи був складений список з трьох корінних народів в результаті всебічного аналізу всіх потенційних етнічних груп України, які можуть відповідати критеріям пункту 1.1? В якості одного прикладу, яка аналітична причина включення в список караїмів, але не русинів, тобто в якому сенсі останні концептуально відрізняються відповідно до загальних критеріїв пункту 1.1?

Якщо, з іншого боку, поточний закритий список з трьох корінних народів теоретично можна було б поширити на інші групи, в законі можна було б зробити явні посилання на те, що такий процес можливий, тим самим пропонуючи законодавчі можливості або дорожню карту для потенційних кандидатів на отримання статусу корінного народу України.

Інші мої побоювання пов'язані з тим, як закон розуміє (або не розуміє в достатній мірі) поняття самовизначення корінних народів.

У той час як пункт 2.2 свідчить, що «Корінні народи України мають право на самовизначення в Україні», це сумнівна заява, оскільки право на самовизначення не може бути обмежене територіально, тому що це фундаментальне колективне право людини. Проте, відповідно до статті 46 ДПКН, здійснення права на самовизначення корінними народами не може порушувати територіальну цілісність держав, тому додаток «в Україні» насправді не додає багато чого, і Україні не варто побоюватися, якщо це додаток буде опущено.

Проте, закон відображає більш обмежене і більш «спадне» розуміння права на самовизначення, ніж те, що передбачено в ДПКН.

Наприклад, пункт 2.2. каже, що корінні народи можуть створювати «представницькі органи, які формуються і діють відповідно до Конституції та законів України. Для порівняння, в статті 18 ДПКН йдеться, що «Корінні народи мають право брати участь в ухваленні рішень /.../ через представників, обраних ними відповідно до їх власних процедур, а також підтримувати і розвивати свої власні директивні інститути.

«Але що, якщо є протиріччя між власними процедурами корінних народів і певним законом України - як в цьому випадку буде захищено право корінних народів на самовизначення? Може бути, в якійсь ситуації можна було б внести поправки до відповідного закону, замість того, щоб змушувати представницький орган міняти свої процедури?

З огляду на, що представницькі органи корінних народів є основними інструментами, які реалізують право корінних народів на самовизначення, особливо важливо, щоб держави, включно з Україною, ставилися до них відповідним чином, з повною повагою, властивим статусу представницького органу.

У цьому контексті я знаходжу статтю 9 (3), згідно з якою «Представницькі органи повинні щоквартально публікувати на своїх веб-сайтах інформацію про фінансову підтримку /.../, отриманої від іноземних держав, міжнародних організацій, юридичних і фізичних осіб, а також його використання» проблематичною.

У дусі ДПКН ООН, представницькі органи корінних народів - це не просто деякі НГО, які підзвітні державі своїми річними звітами, дотриманням стандартів бухгалтерського обліку і т. д. (Представницькі органи корінного народу навіть не повинні бути зареєстровані як юридична особа), але незалежні політичні органи, які підзвітні тільки людям, яких вони представляють, і як такі, вони можуть розглядатися як рівні партнери, а не як суб'єкти держави, в якій вони діють. Отже, на мій погляд, неправомірно вимагати від представницьких органів інформацію, зазначену в статті 9 (3); замість цього такі вимоги можуть застосовуватися до НДО, пов'язаних з представницькими органами, а не до представницьким органам в цілому.

Є також ряд дрібніших питань, які піднімає закон, але вони менш фундаментальні і не суперечать ДПКН ООН.